Код Лихоманки

225.05.12 | 7:44

Наступний день, був мукою для Томаса. Він не міг дочекатися, щоб побачити Терезу віч на віч — лише десять хвилин. П’ять хвилин. Йому достатньо буде лише поглянути їй в очі, запитати: “Це була ти?”. Йому б знадобилася лише мить, він так відчайдушно хотів почути “Так”. Протягом часу, коли він снідав, проходив дослідження, переходив з уроку на урок — у голові стояло одне запитання:

«Я божевільний?»

Він намагався запитати про свої переживання у доктора Пейдж, коли та вперше відвідала його зранку.

— Отже, звідки ви знаєте, що у мене імунітет? — запитав він, уважно слідкуючи за виразом її обличчя поки вона відповідала. Продовжити читання “Розділ 21”

226.03.09 | 8:12

«Я не можу заснути» — сказав Терезі Томас.

Пройшов майже рік, відтоді, як він нарешті оволодів телепатією за допомогою імплантата.

«Можливо це через те, що зараз трохи більше восьми, — відповіла вона. — Востаннє коли я тебе бачила, ти не був семидесятирічним дідуганом.»

«Алло, я люблю рано лягати. Як гадаєш, це підтримує красу мого обличчя?»

Вона фиркнула. Це нагадувало те гудіння, за допомогою якого вона спілкувалася з ним вперше.

«Так, я млію щоразу коли бачу тебе.» Продовжити читання “Розділ 22”

226.05.17 | 2:42

— Ти живеш в загальних кімнатах? — поцікавився у хлопчика Томас.

— Загальних? Ні. У мене власна. Принаймні поки що.

Тереза зиркнула на Томаса, і він знав про що вона думає навіть не використовуючи телепатію. Чому у цього хлопця була власна кімната? Продовжити читання “Розділ 23”

226.11.12 | 11:21

Наступні шість місяців Томас не чув про грандіозний план втечі Мінхо. Протягом цього часу, життя було веселим та захоплюючим. Приблизно раз в тиждень, Тереза чаклувала над відео циклами у камерах спостереження і вони збиралися в одній з своїх кімнат, або частіше в старому службовому приміщенні, глибоко під всіма.

І це завжди був їх незмінний колектив: Албі, Мінхо, Ньют, Томас, Тереза. А деколи і маленький Чак. Він став їх фаворитом. Він був не надто розумним, наївним та довірливим, і спокійно терпів всі їх дражнилки. Він замінив їм молодшого брата якого вони втратили, або, як у випадку з Томасом, ніколи не мали. Продовжити читання “Розділ 24”

226.11.13 | 1:34

Коли Галлі увійшов до кімнати, Томасу стало його жаль. В цьому хлопчику не було нічого цікавого — високий і худорлявий, чорне волосся, бліда шкіра. У нього було декілька гнилих зубів, але це не здавалося незвичним. Томас і сам вже не пам’ятав, коли востаннє відвідував стоматолога.

І все ж, Галлі здавався… якимось жалібним. Можливо у цьому були винні його очі. Якби ви подивилися йому в очі, ви б могли сказати, що у цьому хлопці, щось дуже давно зламалося. Продовжити читання “Розділ 25”

226.11.14 | 3:17

Ще до світанку, вони прийшли за Томасом.

Рендалл, доктор Лівіт та Рамірес. Три мушкетери. Незважаючи на сонливість, Томас зрозумів, якщо ці троє прийшли разом, сталося щось справді жахливе. Чи станеться. За мить після того, як вони розбудили його, він вже був на ногах.

— Що відбувається? — запитав Томас.

— Я підозрюю, що ти добре знаєш, що відбувається, — відповів Рендалл, різко і гучно в нічній тиші. — І ось чому ти зараз підеш з нами. Нам потрібна твоя допомога. Продовжити читання “Розділ 26”

226.11.14 | 5:52

— Зупиніть! — заволав Томас. — Зупиніть ту… штуку! — він намагався уявити, що за жахлива річ зараз вирветься на ззовні, і його фантазія справді розгулялась. — Я вже все зрозумів, гаразд!?

— Сядь! — гаркнув Рамірес і ставши позаду Томаса, схопив хлопця за плечі і силою штовхнув назад у стілець. Томас і не помітив, коли чоловік встиг підвестися. Продовжити читання “Розділ 27”

228 . 04.03 | 7:00

Томас потягнувся, вдарив по будильнику і його рука знесилено впала на край ліжка. Він ненавидів побудку після їх нічних зустрічей у службовому приміщенні. Він краще б опинився в будинку повному кранків. Голодних кранків.

Але після удару по будильнику, він міг відпочити ще десять хвилин. Це був, як бонус щоранку. А потім знову репетував сигнал.

Він знову згорнувся калачиком. Коротка, але насолода.

Томас не бачив Мінхо вже більше року, хоча той і вижив після того покарання з грівером. Принаймні вижив фізично. Албі сказав, що психологічно, емоційно… Мінхо змінився. Він вже не був таким балакучим та зухвалим, він більше ніколи навіть не згадував слово “втеча”. Час заліковує будь які рани, але якщо послухати, те як описував стан їхнього спільного друга Албі, Мінхо для цього знадобиться років двадцять. Продовжити читання “Розділ 28”

228. 04.03 | 8:04

Томас занервув. Вона ще ніколи не була такою відвертою. Хоча його і здивував її раптовий прояв емоцій, він не міг змарнувати таку можливість. Він підвівся і пішов за нею.

Вона квапливо йшла по коридору, майже бігла підтюпцем, отже, йому довелося бігти, щоб наздогнати жінку. Він схопив її за руку, намагаючись зупинити.

Вона вирвалася і позадкувала, поки не вперлася в стіну. Здавалося, жінка дивилася на нього з огидою. На мить, її очі спалахнули люттю. Але потім все це розтануло і вона перетворилася на звичну, колишню доктор Пейдж, яку він завжди знав. Турботливу, добру доктор Пейдж. Але, смуток на її обличчі, мало не змусив Томаса вибачитися і повернутися до кімнати. Продовжити читання “Розділ 29”

229.06.12 | 10:03

Томас не вірив людям за столом. Це були всі поважні особи, яких він знав, чи чув про них, та інші. Психологи, доктори, техніки. Рендалл, Рамірес та Лівіт.  Поруч з Томасом та Терезою сиділа доктор Пейдж. На чолі столу, сидів канцлер Кевін Андерсон, а біля нього Кеті МакВой. У кімнаті було лише два інших підлітки — Арис та Рейчел. Хоча вони ніколи не зустрічалися, Томас був упевненим, що це вони.

«Вони коли-небудь дозволять нам потусуватися з ними?» — залунав голос Терези у його голові. Продовжити читання “Розділ 30”

229.06.12 | 18:10

Та ніч була найбільшим переворотом у його житті. Відтоді, Томас та Тереза абсолютно приєдналися до решти об’єктів групи А. Разом вони будуть їсти, відвідувати заняття та відпочивати. Схоже, тепер їм не треба було скрадатися коридорами.

Але, це не був найкращий дар у світі. Справа в тому, що більшість друзів Томаса входили у найпершу групу, яка увійде до лабіринту, десь протягом найближчих декількох місяців. Продовжити читання “Розділ 31”

229.10.28 | 23:04

— Напевно, ти знаєш це місце, краще за мене, — сказав Томас, повертаючи за ріг і тихо входячи у наступний довгий коридор. — Після того як ви, хлопці, тут всюди ховалися.

— Ага, напевно, — погодився Ньют.

— Ну, здається, я знайшов швидший шлях до кімнати групи Б. Так менше шансів, що нас спіймає охорона.

«Там все нормально?» — телепатично запитав Томас Терезу. Вона дуже допомагала їм. Дівчина направляла їх у місця, де існувала найменша ймовірність, що їх спіймають. Перед цим вона вивчила відеоролики і чітко дала зрозуміти, що Томас — її великий боржник. Продовжити читання “Розділ 32”

229.11.12 | 7:31

До дня відправки, залишалися лічені дні. Дні. Томас спав дуже мало. Перед сном вони з Терезою постійно зв’язувались телепатично, але вони часто просто мовчали і говорили мало. Однак присутність іншої людини, десь там, заспокоювала його. Не рахуючи матері, яку він любитиме завжди, Тереза стала для нього найріднішою людиною — чимось на кшталт сім’ї. На кшталт того що було між Ньютом та Ліззі. Принаймні Томас так вирішив.

Він сонно встав з ліжка та відчинив двері. Там стояла схвильована доктор Пейдж. Продовжити читання “Розділ 33”

229.11.22 | 8:47

«Поглянь на Мінхо» — сказала Томасу Тереза.

Це був ранок перед великим днем — перша відправка у лабіринт. Сорок хлопців з групи А вишикувалися під стінами, готові до кінцевим медичним оглядам. Ньют, Мінхо, Албі, Галлі — всі хлопці, яких Томас знав останні декілька років свого життя, будуть частиною групи. Санітари ходили туди-сюди по коридорам, готуючи їх до входу у медичні палати — перевіряли температуру, тиск крові, дивилися очі, язики. Продовжити читання “Розділ 34”

229.11.23 | 10:28

Наступного дня, доктор Пейдж прийшла прямо по розкладу. Томас не спав всю ніч, думаючи про все, що сталося, і гнівався усе більше. Коли задзвенів будильник, він вже був готовий скинути всю свою лють на неї. Але відкривши двері та побачивши її лице, він охолонув. Від усіх цих подій він почувався мало не божевільним, і не хотів піднімати цю тему.

— Не кажи ні слова, Томасе, — сказала вона. — На речі, які ви не розумієте, існують причини. І знай, я граю не найважливішу роль, у прийнятті всіх рішень. Але сьогодні я все ж одержала певну перемогу. Як щодо вихідного? Цей день, ти можеш провести, спостерігаючи за своїми друзями у лабіринті. Я гадаю, ти на це заслуговуєш. Продовжити читання “Розділ 35”

230.03.13 | 14:36

Томас сидів у кімнаті спостереження за командним столом, вдивляючись у ряд моніторів. Він почувався трохи краще, ніж протягом минулих місяців. Але це ні про що не свідчило. Принаймні, він не сумнівався, чи робити наступний ковток повітря, і не бажав, аби якась загадкова хвороба звалила його мертвим. Він вже давно не почувався… нормально. А сьогодні він почувався саме так.

Якщо, він не відставав від нормального розкладу занять, дослідів, перевірок та всього подібного, доктор Пейдж, дозволяла йому спостерігати за друзями. Лабіринт вже був завершений і у нього не було робочих днів, тож він мав додатковий вільний час. І незважаючи на те, що він знав, що вони спостерігають як він сидить там, це було єдине місце, куди він справді хотів. Продовжити читання “Розділ 36”

230.03.14 | 6:03

Увійти до Ящика настала черга хлопця на ім’я Зарт. Цього разу, Тереза мала підготувати все до відправки. Вона готувала Зарта ще вчора, а рано вранці, він пройшов процедуру Стир. Томас поглянув на непритомного хлопця на каталці. Що б вони не давали хлопцям, щоб вирубити їх, здається воно могло завалити носорога.

Він посміхнувся Терезі. Вони були у ліфті, разом з доктором Пейдж, двома санітарами та Чаком. Томас знову переконав доктора Пейдж, взяти з собою свого товариша і Чаку це подобалося. Він завжди шаленів від захвату, коли з’являлася можливість відхилитися від звичного навчання та обстежень. Щодня, Томас відчував усе сильніше, що розуміє майбутнє хлопчиська, тож хотів якомога краще підготувати його до усього цього, незважаючи на те, що усе це опиниться десь на підсвідомості. Продовжити читання “Розділ 37”

230.03.15 | 3:15

Цей день нічим не відрізнявся від решти. Сніданок, пару уроків, кімната спостереження. Ланч. Кімната спостереження. А Тереза весь час поруч. Чаку дозволили приєднатися до них, одразу після денних занять.

Чак справа.

Тереза зліва. Продовжити читання “Розділ 38”

230.03.15 | 17:01

— Ходімо, — сказав Албі, нахиляючись щоб схопити Джорджа за ноги. — Більше немає сенсу, намагатися приховати це. Давайте, перетягнемо його в центр Глейду та зберемо всіх. Побачимо, може хтось знає, що робити.

І раптом, Ньют поглянув прямо у камеру. Томас відсахнувся. На мить йому здалося, що друг якимось чином побачив його.

Ньют притиснув руки до рота та крикнув: Продовжити читання “Розділ 39”