Розділ 11

224.10.14 | 13:48

Лівіт привів Томаса і Терезу до ліфту, і всі троє спустилися на підвальний рівень ( тут Томас ще не бував) супроводжував їх по довгому коридору, що закінчувався ще одним ліфтом. Цей відділ комплексу відрізнявся від інших. Томас і Тереза не вимовили ні слова протягом всього шляху, але вони зацікавлено переглядалися. Коли доктор вкотре натиснув на кнопку виклику ліфту, Томас не витримав і нарешті запитав:

— Яку дивовижу ви збираєтесь нам показати?

— Ах, хвилинку, — відповів чоловік. — Я не маю права псувати вам такий сюрприз. Мені за таке не заплатять, — він зареготав так, що коридором прокотилася луна. — Деякі дуже поважні люди хочуть показати вам… проект. Я висловлюю свою думку щодо цих питань, але я не беру участь у… діях — схоже, йому було неприємно говорити про це.

Дзвін ліфта позбавив його від подальших пояснень.

У Томаса перехопило подих, коли він побачив в кабіні чотирьох людей. Він впізнав Канцлера Андерсона і доктора Пейдж. Там були ще якісь, офіційно одягнуті, чоловік і жінка.

— Вони в вашому розпорядженні — мовив Лівіт, і не чекаючи відповіді обернувся і ступив у коридор, з якого вони прибули.

Аби двері ліфту не зачинилися, доктор Пейдж притримала їх рукою.

— Проходь, Томасе. Тереза. Ми не можемо дочекатися, щоб показати вам дещо.

— Так, — сказав канцлер Андерсон.

Томас увійшов в ліфт і чоловік потиснув руку йому, а потім Терезі.

— Ми дуже чекали коли психодуми нарешті вирішать, що ви двоє готові до цього, і ось це здійснилося.

— Що відбувається? — запитала Тереза. — Навіщо всі ці таємниці?

Двері ліфту зачинилися і доктор Пейдж натиснула кнопку щоб їхати. Повітря заповнилося приємним дзижчанням. Минулий ліфт чітко показував що це був найнижчий поверх і Томаса цікавило яким чином вони все ще їдуть вниз а не вгору. Він відчув як страх потрохи просочується всередину.

— Але чому нам? — запитала Тереза — За стінами ми чули голоси і знаємо що тут ще багато дітей. Чому нас відокремлюють? Ви збираєтесь показати іншим те. що показуєте нам?

Жінка, яку Томас ніколи раніше не бачив, виступила вперед. Вона була низенькою, мала бліде обличчя і темні коси.

— По перше, дозвольте представитися. Мене звати Кеті МакВой, я помічник віце президента, і наглядаю за проектом який ви зараз побачите. Це, — вона вказала на похмурого чоловіка з темнуватою шкірою, посивівшим волоссям і щетиною на щоках — Юліо Рамірес, нинішній керівник служби безпеки.

Поки всі тиснули руки і посміхалися, Томас розмірковував над словом «нинішній». Дивно, що вона описала роботу чоловіка саме так. Схоже, він буде займати цю посаду недовго.

Пані МакВой продовжувала

— Що стосується, ваших запитань, деякі з вас досягли великих успіхів у навчанні та дослідженнях, які ми проводили. Тепер ми такі ж прагматичні як і будь хто, враховуючи ситуацію у сучасному світі і ми розуміємо якою ціною ви отримали свої вміння і розум. Сьогодні ви отримаєте свого роду нагороду. Ви будете першими суб’єктами які побачили це.

— Точно — сказав Андерсон весело усміхаючись. — Нагорода – вдале слово. Протягом наступних двох років ми збираємося закінчити почате, а ви двоє і ще декілька інших вже поза конкуренцією і ідеально підходите для цього. Ми вже десь поруч. Ах, виходимо.

Ліфт зупинився. Томас вирішив що вони досягли ядра Землі. Тепер, після таких розмов і поїздки, він напружився навіть сильніше ніж коли заходив до ліфту. Про яких «інших» вони говорили? З усіх речей про які він дізнався, те що, десь поруч є інші діти приголомшило його найбільше. Постійна самотність почала роз’їдати його серце. Але це звучало надто добре, щоб бути правдою. Чи можна вірити в це?

Двері вже відчинилися і всі вийшли, а Томас був занурений у свої думки. На порозі стояла Тереза і жестом наказувала йому йти слідом. Схоже, вона дуже переживала, що все можуть відмінити, якщо він не отямиться і не зрушить з міста. Томас почувався так само. Він вийшов з ліфту у велику, як спортзал, кімнату з блакитним освітленням і оголеними трубами. Вона була порожня, за винятком сотень шнурів і труб готових до підключення, незлічених коробок та будівельних матеріалів. Один з кутів був схожим на офіс — там було встановлено декілька моніторів та робочих станцій, що випромінювали електричне світіння.

— Ми плануємо, — мовив канцлер Андерсон — що це буде командним центром для того що ми називаємо «Випробування Лабіринтом» — найпрогресивніші технології які коли небудь, використовувало дослідницьке товариство. Ми мусимо завершити це протягом двох місяців, і тоді два лабіринти самостійно припинять роботу через 2-3, можливо, 4 роки. 

Він гордо оглядав кімнату, але повернувшись до Томаса і Терези здивовано застиг. Томас припустив що це тому що, скоріш за все, він сам виглядав цілком спантеличеним.

Тереза запитала за них обох

— Випробування лабіринтом?

Канцлер Андерсон відкрив було рота, щоб відповісти, але схоже, йому відібрало мову. Пані МакВой, бездоганно посміхаючись, прийшла йому на допомогу:

— Ну, наш шановний канцлер трохи випередив події, але все гаразд. Бачите ті двері? За цими дверима знаходиться безліч сходів, котрі приведуть нас на тимчасовий оглядовий майданчик. Ми хочемо вам дещо показати, а потім пояснити для чого це буде використано. Ви готові?

Томас готовий. Більш ніж готовий. Вмираючий від цікавості. Він кивнув, а Тереза сказала:

— Безумовно.

Вони групою попрямували до дверей на які вказала МакВой, похмурий Рамірес стояв позаду і озирався, ніби очікував лиха. Вони минали довгу стіну, голу якщо не зважати на великі міцні кріплення розташовані достатньо далеко від одне одного щоб вмістити щось велике наче машина.

— Навіщо це? — запитав Томас. Вони були на півдорозі через велику кімнату.

МакВой хотіла було відповісти, але канцлер обірвав її.

— Давайте, поговоримо про це коли прийде час, — люб’язно сказав він, і Томас ледве помітив, як чоловік стрільнув поглядом на МакВой. — Деякі речі ще не завершені і ми не готові розповідати про них.

У Томаса було забагато метеликів в животі, аби щось коментувати. Він вирішив, що у нього буде ще багато часу, обміркувати весь натиск інформації який звалився на нього, пізніше лежачи у ліжку.

Він послідував за Андерсоном до входу і маленька група піднялася чотирма сходами. Тоді вони притиснулися один до одного на майданчику прямо перед масивними, міцними металевими дверима. МакВой набрала на екрані код безпеки. Пролунав гучний шиплячий звук і тоді з важким гуркотом, двері відчинилися. Андерсон і МакВой штовхнули їх і відійшли в сторону пропускаючи Томаса і Терезу.

Томас був в очікуванні, але не знав на що і сподіватися. Його серце мало не зупинилося від цілковитого шоку, коли він поглянув вперед. Відкриті двері створила канал для повітря, яке вривалося з величезного простору перед ним. Його обдував вітерець, а він завмер і намагався сприйняти все це.

Він стояв на платформі, перед печерою, настільки масивною, що його розум ледь міг уявити собі її розмір. Він зрозумів, що цей простір видовбаний у землі — стеля не мала покриття, було лише грубо вирізане каміння всіяне достатньо потужними, щоб освітити весь простір, лампами. Це вже було вражаюче. Але сталеві балки що простягалися кімнатою вражали ще більше. Томас припустив, що вони створені, щоб укріпити величезну стелю, і вони блиснули віддзеркалюючи світло прожекторів.

А вони були під землею.

Це здавалося неможливим, але фактично вони були під землею. Печера займала як мінімум кілька квадратних миль і була висотою з хмарочос. На безмежній підлозі купами лежали будівельні матеріали: дерево, сталь і камінь. Далеко на відстані, за милю, може навіть дві, простягалася величезна стіна — її скелетоподібний каркас мало не торкався стелі.

Томас інстинктивно втягнув повітря, не усвідомлюючи що весь цей час не дихав. Він не розумів, що лежить перед ним. Це був безмежний простір під землею, такий велетенський, що здавалося, він кидає виклик усім законам природи. Як ця стеля ще не обвалилася?

Він поглянув на Терезу. Її широко розкриті очі блищали від страху.

— Впевнена, що у вас багато, багато питань, — сказала МакВой. — І ми відповімо на них. На кожне, коли прийде час. З цього моменту для вас двох все буде по іншому. Ви дізнаєтеся набагато більше, і ви будете дуже, дуже зайняті.

— Зайняті чим? — поцікавилася Тереза.

Канцлер Андерсон вирішив відповісти.

— Ви допоможете нам збудувати це місце.

 

Позначки

2 Відповісти на “Розділ 11”

  1. Спасибо за ценную информацию, а мы вкусные домашние видео рецепты читаем на этом сайте https://inoeda.com/ , все рецепты приготовления расписаны и показаны пошагово.

Коментарі закриті.