224.10.15 | 12:58
Так швидко Томас не думав ніколи в своєму житті. Перш ніж відповісти Ньюту, він встиг обміркувати тисячу речей за дві-три секунди. Чи варто йти з хлопцем, чи краще грюкнути дверима у того перед носом? Чому Ньют з’явився саме тієї ночі, коли Томас з’ясував, що двері не замкнені і збирався вийти? В такому місці як БЕЗУМ, він перестав вірити у збіги – все було свого роду випробовуванням. Що цей хлопець хотів показати йому? Це пастка? Чи варто запросити його до кімнати і влаштувати допит? А якщо…
— Гаразд, — нарешті сказав Томас, і вийшов в коридор. Він зачинив за собою двері, і швидко перевірив, чи вони не замкнулися. Цього не сталося. Він повернувся до Ньюта і запитав:
—Можна взяти Терезу з собою? Вона моя сусідка.
Ньют роздратовано фиркнув:
— Це вам не піжамна вечірка.
Але потім він глузливо посміхнувся:
— Насправді, я спершу розбудив її, а потім пішов до тебе. Вона одягається. Беремо її і йдемо. У нас є лише одна-дві години.
Все ще спантеличений Томас, підійшов до кімнати 31К і відчинив двері. Жодні двері були не замкненими? Серйозно? Коли він увійшов, Тереза вже була повністю одягнена і сиділа за столом. Вона негайно підвелася, і насторожилася, поки не помітила, що самозванцем був Томас.
— Що… — почала було вона, але запнулася. — Ти знаєш… — вона знову зупинилася на півслові.
— Я знаю лише, про те, що у коридорі на нас чекає хлопець на ім’я Ньют, — відповів Терезі Томас — і він каже, що має дещо нам показати. Я думаю треба піти.
Перш ніж він закінчив речення, вона вже була поруч і відкрила двері.
— А, ну добре, — сказав він і попрямував за нею у коридор.
— І знову здрастуй, — сказала вона Ньюту, той дружньо кивнув.
— Ми чули про вас двох, — сказав хлопець — і тих Ариса і Рейчел.
Якби вираз його обличчя не був таким добрим, Томас би запідозрив щось не те в його словах.
— Що відбувається? — запитав Томас. — Це взагалі нормально? А якщо нас зловлять?
— Не скигли, — відповів Ньют. — Якщо і зловлять, що вони нам зроблять? Замкнуть у кімнатах?
А Томас знав, що вони точно зроблять. Вони знищать можливість попрацювати над лабіринтами. Напевно, це була жахлива ідея. Він спробував поглядом передати свою думку Терезі.
— Логічно, — зауважила Тереза, ігноруючи погляди Томаса. — Ходімо, — вона запнулася. — Постривай, а куди ми знову йдемо?
Ньют реготнув.
— Все по порядку. Давайте зустрінемося з Албі та Мінхо.
Почувши це, Томас і не думав відмовлятися.
***
Коли Ньют провів їх крізь різні зали, двері і сходи, чоло Томаса вже заливало потом. Навіщо знадобився лабіринт, якщо заклад і сам такий заплутаний? Томас постійно очікував, що у будь яку мить поруч виникне доктор Лівіт, чи хтось гірше і спіймає їх на гарячому. Того дня, все покращилися — він справді боявся знищити це. Хоча, з іншого боку, він має право на власне життя. Було приємно ризикувати, стояти на краю прірви.
Вони опинилися в тьмяно освітленому залі на найнижчому поверсі. На останній двері був напис: “ОБСЛУГОВУВАННЯ”.
— Це наше улюблене укриття, — гордо промовив Ньют. Він відчинив двері і провів дітей в простору, запилюжену кімнату, заставлену дерев’яними столами і прибиральним обладнанням, коробками і ще мільйоном усякої всячини.
— Народ, як ся маєте?
Це привітався Мінхо, — той самий хлопець, якого Томас зустрів у коридорі того шаленого дня, коли їм вставляли імплантати. Зараз він виглядав радісніше, не верещав і не волав наче настав кінець світу. Томас навіть здивувався, що згадав про те важке випробовування.
— Може годі говорити “народ”? сказав старший, темношкірий хлопець. Томас ніколи не бачив таких мудрих очей. — Це не смішно, і це справді дратує.
Мінхо не зважав на докір. Широко посміхаючись, він підійшов до Томаса і Терези і обійняв їх. Цього вони аж ніяк не очікували. Але Томас мусив визнати, що йому було приємно. Якою б доброю не була доктор Пейдж, він вже давно не відчував такого тепла. Напевно з тих пір, як він попрощався з матір’ю.
Здавалося, Тереза як і він була приголомшена, але вона легенько посміхалась.Вони були задоволені.
— Ви крутіші ніж я думав, — сказав Мінхо і відступив. — Я чекав на двох кривозубих кретинів з сальним волоссям, що цитують Шекспіра і виписують собі на руки математичні формули. А ви виглядаєте досить непогано!
— Дякую? — ніби питаючи промовив Томас.
Інший хлопець виступив вперед і відштовхнув Мінхо.
— Я Албі, — сказав він — Приємно познайомитися, друзі. Зараз Мінхо дійсно мав рацію. Після всіх слухів про вас, поважних людях, ми і не знали чого чекати. Ось чому сьогодні ми привели вас сюди. Щоб поглянути на вас. Приємно бачити, що ви виглядаєте не так вже й погано.
Тепер настала черга Терези, подякувати “зі знаком питання”. Всі засміялися і це трохи розтопило лід.
— Тож, — сказав Томас, не знаючи з чого почати — як давно ви ось так блукаєте? Це явно вже не перший раз.
— Ні-і, — відповів Албі, — це так нудно, слідувати всім правилам, виконувати всі накази. І, так, ми розуміємо, що вони можуть слідкувати за нами — ми не ідіоти. Але ж, поки вони не вийдуть і не скажуть нам зупинитися, ми не зупинимося, — він повернувся до Мінхо і Ньюта — Правильно, хлопці?
Мінхо схвально кахикнув, а Ньют ліниво показав великий палець.
— Про які слухи ви говорите? — запитала Тереза. — І чому ми ізольовані від вас? Здається, що ви троє вже давно знайомі. Ми з Томасом тільки зустрілися. — вона поглянула на нього. Томас зрозумів, що вона мало не згадала про лабіринти, але вчасно зупинила себе. Лабіринти поки будуть їх секретом.
Ньют сидів на табуреті і відповідав на її запитання:
— Чесно кажучи, ми не знаємо чим ви та ті двоє інших відрізняєтесь. Решта вже більше року разом ділять кафетерій та відвідують заняття. Як я розумію, ви чи дурніші, чи розумніші за нас.
— Зрозуміло, що розумніші, — сказала Тереза. Її зухвала відповідь всіх спантеличила, але потім Албі хлопнув і розсміявся, атмосфера стала ще більш дружньою.
— Чуваки, а ви мені подобаєтеся — сказав він.
— Послухайте, — мовив Мінхо — я б хотів сказати, що ми просто люб’язно запросили вас сюди, та, я гадаю, ви розумієте, що у нас є причина.
— Звичайно, — швидко відповіла Тереза.
Мінхо кивнув, кинувши оцінюючий погляд.
— Добре. Добре. У нас є ідеї. Плани. Нічого надійного. Нічого занадто шаленого. Але інформація – головне, і ми почуваємося, наче сліпі не знаючи вас двох. Гадаю, так буде, поки ми не довіримося один одному. Справедливо?
— Справедливо, — відповів Томас. — Ми розкажемо вам, що знаємо, якщо ви розкажете, що знаєте ви.
Мінхо усміхнувся:
— Чудово. Але давайте не квапитися. У нас ще буде багато шансів побалакати. Для початку ми хочемо лише познайомитися, може ще показати вам околиці. По розважатися. Серйозно поговоримо пізніше. Коли ми краще вас дізнаємося. Згодні?
Томас і Тереза поглянули один на одного і знизали плечима. Вони повернулися до хлопців і погодилися.
Ньют зіскочив зі стільця і підійшов до дверей.
— Забираймося звідси поки на нас не напала клаустрофобія, — сказав він. — Я знаю звідки треба починати екскурсію. Давайте покажемо їм групу Б.
Большое спасибо за информацию , что думаете насчет дозатора для зубной пасты вот такого https://s.click.aliexpress.com/e/_AKOpSV ? Кто пользовался? По-моему прикольная штука.
Большое спасибо за предоставленную информацию, а кто то пробовал вот эту рекламу своего инстаграма http://sgain.su/?bonus=FQLJVk6j ? Много хороших отзывов, пишут реально помогает раскрутить канал.
Полезная информация спасибо, а кто то пробовал вот такие эластичные шнурки ? По-моему прикольная штука, кто пользовался?
Посмотрим, что будет дальше, а мы купили пупырку антистресс Pop it. Все залипли. Даже ребенка удалось оторвать от телефона. Покупали тут игрушка антистресс . Попробуйте, Вам понравится 🙂
buy doxycycline without a prescription
buy doxycycline online