Розділ 14

224.10.15 | 2:03

Томас ще не чув про групу Б, і це справді зацікавило його. Також він помітив як тінь ковзнула обличчям Ньюта, коли він заговорив про це, і як невдоволено переглянулися Мінхо та Албі.

Це було дивно, але навіть сильніше за інтригувало Томаса.

Ньют вів їх п’ятьох по коридору найнижчого поверху, поки вони не підійшли до непозначених дверей, таких маленьких, що вони ледве доходили Томасу до пояса. На них були засов і давно зламаний замок — він весь поіржавів. Це місце у БЕЗУМі, було доволі занедбаним. Ньют присів, відкрив двері і проповз крізь них. Томас запитально зиркнув на Албі. Албі нахилився, щоб прошепотіти щось йому на вухо.

— Для нас це свого роду ритуал,— Тереза наблизилася до них, щоб теж щось почути. — Ньют постійно вигадує причини, щоб сюди навідатися. Розумієте, у нього там молодша сестра, і якщо він каже, що хоче побачитися з нею… Коротше кажучи, пару місяців назад, ми запам’ятали що краще змиритися, бо буде скандал. Зрозуміли? Сім’я, чуваки. Те, що більшість з нас уже втратили. Ну ж бо, ворушіться.

Вони пробиралися по запилюжених драбинах та брудних проходах, що були ледве ширше за стегна Томаса. Мінхо сказав, що дуже давно, це був секретний  шлях для евакуації. Насправді, ніхто не знав, з якою метою побудували цю будівлю, до того як її зайняв БЕЗУМ.

Нарешті вони прибули на місце призначення. Це було горище всіяне брудними вікнами. Крізь них було видно кімнати заставлені ліжками. На ліжках спали діти. Томас напружився, вдивляючись у кожного. По довжині волосся і обличчям, які він зміг роздивитися у тьмяному світлі, він зрозумів — у всій кімнаті не було жодного хлопця.

Томас не знав, що і думати. Це все так відрізнялося від приватних кімнат, у яких спали він та Тереза.

— Вони називають нас Групою А, —пояснив Албі — А це Група Б. Всі ми хлопці, а вони всі дівчата. Як у це все вписуються Тереза з Арисом, я і гадки не маю. Тобто, я гадаю, вони не просто так нас тримають окремо. Невідомо.

— Отже, хлопці, ви живете у подібному місці? — поцікавилася Тереза.

Мінхо відповів:

— Ага. Гадаю, я б не дуже переживав, якби мне перевели у групу Б. Нагадайте мені подати заявку.

— Чому ми… — затнувся Томас. Питання було очевидним, і як би це не було абсурдно, Томасу здалося, що наступні слова прозвучать зухвало.

— Особливі? — запитав Албі — Це саме те, що ми хочемо з’ясувати про вас.

— Схоже, ви знаєте більше за нас, — неуважно сказала Тереза. Томас зрозумів, що у неї голова йде обертом від усього цього. Йому хотілося хоча б на мить поглянути і дізнатися, що відбувається в її голові.

Він поглянув на Ньюта. Хлопець мовчав, дивлячись у вікно за кілька футів від них. Томас підійшов до нього.

— На що дивишся? — запитав Томас, хоча знав відповідь.

Ньют шморгнув носом, і Томас щойно помітив, що хлопець плаче.

— Бачиш її? — запитав він і торкнувся скла вказівним пальцем. — Дальній ряд, третя зліва.

Томас побачив чорняву дівчину, що скрутилася під ковдрою, обіймаючи подушку.

— Ага. Це твоя сестра?

Ньют здивовано поглянув на нього.

— Так і є. Її звати Ліззі. — Надовго запала тиша і хлопець притулився до вікна. —Принаймні, колись звали. Вони думають, що промили нам мозок з тими новими іменами, але я ніколи не забуду її ім’я.

— На яке його змінили? — запитав Томас.

— Соня, — його голос наповнився болем. — Ти можеш повірити в це? Вони звуть її Сонею, — він закашлявся. Чи заридав. Щось типу того. У темряві його очі блищали. — БЕЗУМ так трусяться над цим. Вони навряд чи дозволять мені побачитися з нею. Мені доводиться прикидатися, що я забув про все, бо вони покарають мене.

Томас був приголомшений. Вперше після того, як чоловік на ім’я Рендалл завдав йому болю, він відчув раптову і жахливу лють до людей, що стоять за цим всім. До БЕЗУМу. Тут, за декілька десятків футів від своєї сестри, стояв хлопець, який не міг навіть наблизитися до неї.

— Я зробив, як вони прохали. Я припинив використовувати своє справжнє ім’я, — продовжував Ньют. — Гадаю, я був одним з останніх хто, все ще впирався. Але її ім’я, я не забуду ніколи. Їм спочатку доведеться вбити мене.

— Мені так шкода, — прошепотів Томас, не знаючи, що ще сказати. Його власне серце розривалося, коли він згадував свою маму, а як би було важко, якби вона лежала у ліжку, в кімнаті перед ним. Як би він стримався, щоб не розбити скло і не піти до неї? Як?

Ньют випростався і витер сльози. Здавалося, він не відчував сорому, коли хтось бачив як він плаче.

— Так і є, Томмі, — сказав він, трохи тремтячим голосом. — Світ котиться під три чорти. Чому ми чекаємо, що тут буде щось інакше? Принаймні, я можу бачити як вона спокійно спить там. Скільки людей у світі, готові відрубати собі руку, щоб мати змогу сказати так про когось, кого вони люблять, але той вже мертвий? Так і є.

Він сказав це так, ніби вони дружили роками.

Тереза підійшла до Томаса ззаду, і притулилася до його спини.

— Все гаразд? — запитала вона.

— Ага, — сказав він. — Ньют просто показував мені свою сестру, он там.

— Сьогодні краще не випробувати долю, — сказав Албі. — Ходімо, трохи поспимо до побудки, і зробимо все завтра. Як гадаєте?

Всі погодилися. Шлях назад здавався набагато довшим, бо над ними нависла понура тиша. Томас сподівався, що вони обміняються своїми знаннями, але схоже, що треба буде ще зачекати. Всі попрощалися, і подалися в різні сторони.

Томас без проблем дістався своєї кімнати, квапливо побажав Терезі доброї ночі — він переживав що хтось з’явиться у коридорі — потім, він не роздягаючись завалився у ліжко. Він навіть не очікував, що після усіх цих подій, засне так швидко.

Всю коротку ніч, йому снилися Ньют і Соня.

Ньют і Ліззі.

***

Наступні декілька днів та ночей, були виснажливими і сповненими відкриттів. Щоночі Томас спав менше трьох-чотирьох годин. Ранковий синал, став наче кинжалом, що пронизував його череп, а голова не припиняла боліти протягом довжелезних днів навчання. Він постійно чекав, що доктор Пейдж або доктор Лівіт, або хтось з його вчителів прокоментує його нічні вилазки, або ще гірше, озброєні охоронці БЕЗУМу кинуть його за грати. Але всі поводилися так, наче нічого не сталося.

У другу ніч розвідки, вони натрапили на велику лабораторію з принаймні двома десятками діжок наповнених смердючою паруючою рідиною. Навіть в глибоку ніч, працівники у захисних костюмах, серед дивних контейнерів, проводили різноманітні досліди. Декілька разів, Томас і решта бачили щось схоже на рибу чи щупальця, що рухалися в пару, і плавали в огидній рідині. Це спантеличило навіть Ньюта, який казав що вже давно досліджує цей заклад.

Третьої ночі вони роздивилися адміністративні офіси, і навіть натрапили на чоловіка з жінкою, що затрималися після роботи, щоб покрутити свої шури-мури. Албі вчасно ледве відмовив Мінхо, що збирався вискочити і налякати бідолах до смерті. Томас майже хотів, щоб це сталося.

Четверта і п’ята ночі були сповнені нових пригод — ще більше лабораторій, закусочних, величезний спортивний механізм, про який Томас навіть не чув. Вони знайшли лікарняну палату, де над кожним ліжком висіли схожі на маски пристрої, а трубки та дроти були неначе лапи потворного павука, всіяні різноманітним контрольним обладнанням. Томасу відчайдушно хотілося залишитися там довше і дізнатися навіщо це все потрібно, але Албі швидко вивів їх звідти. Томас вперше побачив його справді схвильованим — піт вкривав його чоло. Щось зачепило його за живе.

Албі, Мінхо, Ньют, Тереза.

Томас мав друзів.