Розділ 16

224.10.20 | 2:09

Томас не знав відколи, але він та Тереза трималися за руки. Вони разом стояли і ділилися своїми побоюваннями перед тим, що має статися, переживаючи за покарання. Одна з охоронців, жінка, підійшла до них.

— Не бійтеся, — прошепотіла вона. — Рендалл просто хоче дати вам швидкий урок про те як тут небезпечно. Це для вашого ж блага, ви будете в безпеці. Просто робіть так, як ми накажемо і все скоро закінчиться. Домовилися?

Томас кивнув. Слова “кранки” і “ями” все ще лунали у його голові. Скільки раз в житті він чув про кранків — людей зі Спалахом, що перейшли межу? Які були не більше ніж тваринами, яких повністю проковтнула жага крові?

Що Рендалл мав на увазі? Куди їх ведуть?

— А тепер, ходімо, — сказала їм жінка-охоронець, потягнулася і лагідно взяла його за руку. — Якщо ви будете слухняними, ви повернетесь до кімнат цілими і неушкодженими, і матимете досить часу щоб швиденько відпочити перед побудкою.

Третій охоронець залишився стояти з Ньютом біля будівлі, його лице Томас не зміг роздивитися, бо він дивився в землю. Томас шукав Рендалла, але той розмовляв по телефону за декілька ярдів від свого друга.

Вони повернули за ріг, і Томас втратив їх з поля зору, але він не міг забути те, що Рендалл сказав про Ньюта — у нього нема імунітету. Томаса це не турбувало, поки він не зрозумів, що наслідки можуть бути жахливими. Чому Ньют тут, якщо він не імунняк?

Від думок його відволік голос Терези.

— Куди ми йдемо? — запитала вона. — Що за “ями з кранками”?

Маленька група продовжувала свій шлях. Ані жінка, ані охоронець, що за пару кроків позаду супроводжував Албі та Мінхо. Тишу порушували лише звук океану та запах солі і сосен.

— Відповідайте їй, — сказав Томас. — Будь ласка. Не не робили нічого поганого — ми лише роздивлялися околиці. Ми що, в’язні?

Це теж зустріли тишею.

— Скажіть щось! — верескнула Тереза.

Охоронець повернулася до них.

— Гадаєте, мені це так подобається? — гаркнула вона. Тоді винувато озирнулася, неначе її спіймали на крадіжці. Вона знизила голос. — Вибачте. Справді. Просто робіть так, як вам наказують — це полегшить все. Все що ми збираємося зробити, це допомогти вам зрозуміти, чому краще залишатися в будівлі.

Після цієї зловісної заяви, вона розвернулася і продовжила вести їх вздовж стіни будівлі. Ніхто більше не зронив ні слова.

***

Вони підійшли до дороги. Праворуч, вона пролягала через поля, і зникала у лісі, що маячи вдалечині. Зліва, вона перетиналася з самим комплексом БЕЗУМу, а за будівлею перетворювалася на крутий схил. Не вагаючись, охоронник ступив на асфальт і повернув на ліво, прямо в темряву тунелю, за тридцять футів від них.

Томас послідував за нею і підняв очі. Побачив високі гранітні стіни БЕЗУМу, і декілька невиразних зірок в темному небі. Він так відчайдушно сподівався побачити місяць.

Дорога різко пішла донизу, і скоро вони були вже під будівлею, у широкому темному тунелі без світла. Хтось мабуть виключив його, бо вони ніколи б просто так не залишили місце без освітлення.

Він почув звук, що змусив його зупинитися. Це нагадувало щось між людським криком і стогоном. Можливо, не зовсім людським. Він вкрився гусячою шкірою, від жаху похололо в грудях.

Було так темно, що він ледве бачив контури охоронця, коли вона зупинилася і розвернулася до них. Вона дістала ліхтарик і включила його, посвітивши їм в обличчя, а потім ліворуч. Вони побачили хиткі залізні ворота. Їх грати були обмотані ланцюгом з замком, щоб міцно замкнути їх. Не зронивши ні слова, другий охоронець покинув Мінхо та Албі, дістав ключ і відкрив замок. У тунелі пролунав гучний брязкіт ланцюгу.

Чоловік кинув ланцюг на землю і відчинив ворота.

— Заходьте, — сказав він. — Це тільки, щоб налякати вас — вони не зможуть зашкодити вам. Я обіцяю.

— Що там? — запитав Томас.

— Кранки, — лагідно сказала жінка, її тон був абсолютно недоречним до цього слова. — Іноді, варто нагадати вам, наскільки ця хвороба жахлива.

— Вони вам не зашкодять, — повторив чоловік. Його голос звучав серйозно. — Вони налякають вас так, що ви у штани накладете, але не нашкодять вам.

— Ходімо, друзі, — сказав Мінхо, проходячи повз охоронця. — Давайте подивимося, що знаходиться в цій пекельній безодні.

Томас не хотів. Кожен нічний кошмар, відродився в ньому. Його підбадьорила хоробрість Терези. Вона пройшла у ворота, за нею Албі. Томас пішов слідом.