Розділ 19

224.10.20 | 4:01

Ніхто не говорив. Ні слова. Вони увійшли до комплексу БЕЗУМу і пройшли обстеження. Томас та його друзі мовчали як камінь. Двоє охоронців супроводжували їх до ліфту і вони піднялися на декілька поверхів, а потім пройшли через пару зал. Зрештою, вони дійшли до наступного ліфту і знову поїхали. Спочатку охоронець вивів Мінхо та Албі з кабіни ліфту. Вони ледве кивнули друзям, на знак прощання, а їх очі були сповнені печаллю. Томас та Тереза також кивнули і спокійно зачекали, поки двері зачиняться. Наступні поверхи, Томас проїхав, занурившись у власні думки.

Нарешті, після нескінченного підйому, Томас і Тереза стали перед дверима до своїх кімнат. Жінка-охоронець також була поруч.

— Ось ми і прийшли, — вона заговорила вперше після подій у тунелі. І заговорила вона досить безтурботно, щоб розгнівати Томаса.

— Як він міг це зробити? — сказав він та зніяковів від того як голосно прозвучав його голос у стінах коридорах. — Холоднокровно вбити пострілом у потилицю?

“І знущатися над ледве п’ятирічною дитиною” — хотів він додати, але передумав.

Жінка зітхнула, у такому глибокому розчаруванні, яке здавалось занадто складним, щоб його зрозуміти. — Пан Майкл, чоловік завдяки якому, ми зараз стоїмо тут, сам попросив його про це, — вона відкрила двері Томаса. — А тепер, заходь. Час спати. Треба трохи почекати, щоб знову зустрітися з вашими друзями, гаразд? А тепер поспіть трохи.

— Скільки? — запитав Томас. Його здивувало ця несподівана заява. Після всього, що сталося, він і не припускав, що може не побачитися з друзями найближчим часом.

— Мені казали, пару років, — відповіла вона. — Там багато роботи, тому вам всім потрібен здоровий нічний сон. Просто… поки не влаштовуйте тусовок. Це для вашої ж безпеки.

Вона обернулася та квапливо пішла.

Томас увійшов до кімнати, зачинив двері та впершись на них поглянув на місце у якому провів усі свої роки, відтоді як БЕЗУМ забрали його. Незважаючи на всі жахи цієї ночі, винести прощання з охоронцем було найважче.

Жінка сказала “пару років”. Тривога знову повернулася до нього. А що, як вони відмінять їх зустрічі з Терезою? Чи таку спокусливу можливість побудувати лабіринт? Пані МакВой казала, що БЕЗУМ буде використовувати всі можливі засоби допомоги. Безумовно, сьогодні цього не змінилося.

Він підійшов до свого ліжка і ліг, але заснути не міг. Годинник підказував, що скоро час для сніданку, а його мозок тріщав від всього, що він бачив вночі. Він заплющив очі і подумав про все позитивне і негативне у місці під назвою БЕЗУМ. Подумав про кранків, котрих, пару годин тому, він бачив так близько — про їх пусті очі, рваний одяг, їх крики страждань. Вони були людьми, але одночасно були найвіддаленішими від них створіннями. Він подумав про Джона Майкла, та його жалюгідну смерть.

Він думав про Спалах. Про дурнуватий Спалах.

А БЕЗУМ хотів знайти ліки від цього. Хотіли, щоб він допоміг їм. А він не хоче? Коли у двері постукали, щоб занести сніданок, голова хлопця розколювалася. Це була доктор Пейдж.

Томас запитав її, чи знає вона про нічні події.

Вона лише печально посміхнулася.