224.10.20 | 2:28
Найбільше лякала темрява. Незважаючи на те, що охоронець продовжувала світити ліхтариком, у них за спинами, здавалося, що промінь губився у чорному тумані. Вони йшли повільно, крок за кроком, по хрусткому гравію, по вузькій стежинці з залізними перилами по бокам. Грати стирчали із самої землі за п’ять дюймів один від одного. На вершині і знизу паркана, простягалися ще по дві грати. Якщо за огорожею, щось і було, Томас не міг це роздивитися.
— Це моторошно, — Мінхо говорив тихо, але в суцільній темряві, все здавалося гучнішим. — Албі, тримай мене за руку.
— Спокійно, чувак, — відповів Албі. Продовжити читання “Розділ 17”