224.10.20 | 3:14
Незнайомець вказав на дошку і урочисто кивнув. Його губи тремтіли, здається він плакав. Він опустив дошку, щоб дати рукам відпочити.
Томас тільки збирався заговорити, і чоловік обернувся і почав іти. Томас не знав що робити, і йому не залишалося нічого іншого, як послідувати за ним, знову у ями кранків. Звідусіль вили, верещали і скрипіли зубами кранки, протягуючи руки. Але погляд Томаса був прикованим до незнайомця, і це все стало фоновим шумом.
Томас пішов за чоловіком, по огородженому тунелю, поки не усвідомив, що жахливі крики заражених зникли. Нарешті, чоловік дістався воріт ведучих назад, до головного тунелю, відчинив їх та увійшов. Зачекавши поки Томас та його друзі зроблять теж саме, він закрив двері. Охоронці стояли там де і раніше і спостерігали за всім. Тоді один з них ступив вперед, підняв ланцюг і знову замкнув його. Волання кранків тепер були лише далекою, ледь чутною луною. Продовжити читання “Розділ 18”