231.05.05 | 7:47
— Д… сімнадцять… — примовляв Арис оглядаючи кімнати повз які вони прибігли. Він показав пальцем — Ось!!!
Томасу здавалося, що того дня, всі інші, взяли на себе більше ініціативи, тож він підійшов до дверей і притиснувся вухом, до гладкої поверхні. Хлопець сподівався, що не почує ні звуку. Що заражені сплять, або мертві.
— Щось почув? — поцікавилася Тереза.
Томас похитав головою:
— Ні, зачекай, — він знову притиснувся вухом до дверей. І тоді він почув тихий стогін. — Так, там принаймні один з них не спить.
Після сутички у коридорі, вони добре підготувались. Якщо вірити камерам, за цими дверима непорушно лежали п’ять кранків. Томас стискав три шприца у правій руці і два у лівій. Позаду, Арис та Рейчел тримали свої повністю заряджені гранатомети. Тереза знову взяла пістолет і Томас мав передчуття, що цього разу вона буде змушена його використати.
Коли всі були готові, вільною рукою, Тереза штовхнула двері. І вони відчинилися. З тьмяно освітленої кімнати, наче отруйним вітром, повіяло смородом від тіла та несвіжим подихом.
Стримуючи блювоту, скривившись, Томас прослизнув всередину. За ним Рейчел, Арис та Тереза. Зброя напоготові. Томас швидко оглянув кімнату і його серце перестало так шалено калатати. Це було місце заставлене стільцями, диванами, екранами, столами для більярду та пінг-понгу. Зліва у кутку були усі ті самі п’ять людей на яких вони полювали. На дивані лежав чолов’яга, його рука звисала вниз, а на підлозі лежав другий чоловік. Також, на підлозі під двома стільцями, пліч-о-пліч розляглися дві жінки. Вони, наче для комфорту, пригортали одна-одну. Останній чоловік, сидів у стільці. Він спав. Його голова відкинулася назад, а з широко роззявленого роту виривалося гучне хропіння.
Арис та Рейчел, тихо наблизилися до групи і прицілились. Надовго запала тиша. Нарешті пролунала серія пострілів з гранатометів і повітря прорізало знайоме електричне тріскотіння. П’ять виразних ударів означали, що друзі влучили. Кімнату осяяла блакитна блискавка, а кранки забилися у конвульсіях.
— Давай! — заволав Томасу Арис. — Я тобі зараз допоможу.
Він наблизився до Томаса взяв шприці і кинув один Рейчел. Весь цей час, Тереза цілилась пістолетом у п’ять фігур.
Томас підбіг до двох чоловіків, що лежали на підлозі біля дивану. Судоми перестали мучити їх так сильно, а електричні розряди розтанули, лише іноді тут-і-там спалахували крихітні іскорки. Стискаючи по шприцу у обох руках і притиснувши великі пальці до спеціальної кнопки, хлопець впав на коліна і загнав голки у шиї кранків. Він ввів отруту. Приголомшений тим, як легко все пройшло, він відповз і підвівся. Рейчел подбала про чоловіка в кріслі, а Арис щойно закінчив з жінками на підлозі.
Це означало, що у всьому секторі залишилося ще одинадцять заражених. Десь у глибині душі, Томас розумів, що все це жахливо, вони вбивають реальних людей. Але він відштовхнув цю думку і зосередився на вважливості усієї справи. Його груди наповнив тріумф. Вони все зможуть.
Двері з коридору різко відчинилися.
У кімнату увірвалися чотири кранка, і вони виглядали досить здоровими, для бійки. Кранки кинулися врізнобіч.
Не встиг Арис вистрілити зі свого гранатомету, як одна з заражених кинулася на нього. Він повалився на спину, а жінка сіла на нього зверху та потягнулася до горла хлопця. Рейчел боялася стріляти, щоб не влучити в друга, тож вона побігла, використовуючи гранатомет, як биту. Вона вдарила жінку по голові твердим кінцем зброї. Та скрикнула та впала з Ариса, а Рейчел вистрілила гранатою їй в груди.
Здавалося, що Ариса дуже вразив такий напад і він наче оскаженів. Десь з кишень, він дістав ножа і волаючи від люті, замахнувся та застромив кінець леза у груди наелектризованого кранка. Струм ще недостатньо ослабнув, тож він скрикнув і відлетів назад, збивши з ніг Рейчел.
Це все сталося дуже швидко. Томас бачив лише двох кранків, що без всякої логіки, бігали по всій кімнаті. В руках у Томаса не було нічого. Тереза переводила пістолет з одного хворого на іншого, але не стріляла. Напевно, вона боялася промахнутися і влучити в Ариса чи Рейчел.
Хтось врізався у Томаса ззаду.
Він вдарився обличчям об підлогу і його ніс вибухнув болем. Хтось схопив його і хлопцю перехопило подих. Він запанікував, і спробував вирватися від нападника.
Тереза закричала його ім’я. Поруч з собою, він бачив її ноги.
— Допоможіть, – намагався сказати Томас, але все, що він зміг видушити, це приглушений стогін. Кранк позаду, припинив тримати його і тепер, руками притискав голову Томаса до підлоги, вдавлюючи вуста хлопця у килим і не даючи йому вимовити ні слова. Тепер думки Томаса оберталися лише навколо дихання, він не міг ковтнути ні краплі повітря. У спину хлопця давили колінами, так притискаючи його ребра, що ті мало не тріснули.
Кімната загуділа від гуркоту вистрілу.
Поступово, тягар на Томасі ослабнув. Хлопець підняв голову, саме вчасно, щоб побачити, як кранк повалився на землю. На його скроні, зяяла кривава діра, а останні ознаки життя у його очах вже розтанули. Томас поглянув на Терезу. Дівчина тремтіла і все ще цілилася пістолетом, у те саме місце, куди влучила її куля.
— Там ще двоє, — надтріснутим голосом видихнув Томас.
Тереза оговталася, глибоко вдихнула і націлила зброю на інші місця у кімнаті. Томас встав на ноги. Кожен рух відлунював болем у тілі. Хлопець озирнувся, щоб запевнитися, що більше не буде несподіваних нападів.
Від двох кранків не залишилося і сліду. Напевно, вони ховалися за одним з багатьох стільців чи диванів у кімнаті для відпочинку. Томас зняв свій рюкзак, щоб витягнути шприци, а його друзі тим часом тихо скрадалися від стільця до стільця, від дивану до дивану, обережно заглядаючи за них. Поки нічого. І раптом Тереза заверещала і коли Томас обернувся, він побачив, як з сильним ударом, дівчина щезла за диваном.
Томас побіг до неї, серце закалатало, як барабан. Позаду він кинув усе: свій рюкзак та смертельні інструменти в ньому. Здавалося, що повітря застигло і сповільнювало хлопця. Тереза більше не подавала голосу, а Арис та Рейчел, були задалеко, щоб допомогти.
Він врізався плечем у стіну і зазирнувши за диван, побачив на підлозі Терезу. Її горло стискав чоловік. Вона відбивалася від нього обома руками. Але марно. Він все дужче стискав шию дівчини. Її очі вибалушилися, а з відкритого рота, виривалося жахливе булькотіння і кахикання. Вона задихалася.
— Відпустіть її! — заволав Томас. Але кранк його не слухав. Це був лисий, спітнілий чолов’яга з глибокою раною на лобі. Доктор Лівіт
Це був доктор Лівіт.
Змішана з потом кров, крапала у почервонілі, люті очі чоловіка. Тереза намагалася дотягнутися до чогось прямо поруч з її пальцями.
Пістолет.
Томас підняв його, відчуваючи, як життя найкращої подруги стрімко наближається, до холодних рук смерті. Насправді, він ще ніколи не користувався пістолетом і боявся не влучити. Він легенько притиснув палець до курка і поглянув на Терезу та кранка, якого колись знав, як Лівіта. Чоловік не послабив хватку, і шкіра Терези лякаюче посиніла.
Томас облишив спроби прицілитися і стрибнув на них зверху, приземлившись животом прямо на живіт Терези. Її обличчя було за декілька дюймів від його. Їх очі зустрілися випромінюю чи увесь біль та страх. Своєю вільною рукою, Лівіт вдарив Томаса збоку по голові. Томас підняв руку ковзнувши кінчиком пістолета по підлозі, поруч з Терезою. Все вище і вище, повз її вухо до голови Кранка, до його скроні.
Раптом, обличчя Лівіта змінилося. Не залишилося ні сліду люті та ненависті. Натомість, воно перетворилося на жалюгідне і нещасне. Він послабив хватку.
— Прошу, — заскиглив чоловік, — прошу, не чіпайте мене.
Томас натиснув на курок і покінчив з цим. Постріл нагадував гуркіт грому, гуркіт, неначе розкололася земля. У вухах задзвеніло. Він схопив Терезу і відтягнув її від мертвого нападника. Він все одно ніколи не подобався Томасу.
Дівчина тремтіла і після такого жахливого випробування її слабкість, можна було зрозуміти. Він міцно обійняв її. Ззаду підійшов Арис і поклав руку йому на плече, але Томас не озирався.
— А де другий? — ледве вимовив він. — Там мусив бути ще один.
— Його спіймала Рейчел, — відповів Арис. — Не хвилюйся. Вони всі мертві.
Томас стискав Терезу, наче, якщо відпустить її, він впаде у центр світу.
— Я більше цього не витримаю.
Десь поблизу, відповіла Рейчел:
— Шість, — мовила вона. — Лишилося тільки шість.
***
До обіду, вони вбили усіх кранків. Після жахіть у кімнаті для відпочинку, все інше було легше простого. Всі спали, а їх життя закінчили голка, та потік отрути.
І це все.
Чистка завершилася.