231.05.05 | 7:13
Залишалося ще вісімнадцять.
Томас з друзями стояли у кімнаті охорони, якою колись керували Рамірес та Рендалл. Доктор Пейдж та кілька нових співробітників проаналізували кімнати та коридори сектору Д.
— Все на своїх місцях, — сказала доктор Пейдж проглядаючи відео з камер спостереження. — Напевно вам варто завершити з п’ятьма з них, а потім повернутися сюди, перегрупуватися, виявити, якщо щось змінилося.
Поки всі зосередилися на секторі Д, Томас неуважно спостерігав за відео з лабіринту. Було вже пізно, однак перед Халупою Албі та Ньют сперечалися з Ніком, який вже давно виділявся серед усіх, як явний лідер. Без звуку, було незрозуміло, про що була дискусія. Принаймні. вони не билися. Більшість глейдерів спали.
— Вони і не уявляють, що тут відбувається, — мовив Томас і трохи здивувався, що сказав це вголос. — Напевно, це добре.
Тереза поглянула на нього. Здавалося, вона от от дорікне йому — зараз вони були зайняті важливішими речами — але тоді полагіднішала..
— Я знаю. Цього разу життя жорстокіше тут, а не там.
— Все пішло шкереберть, — мовила Рейчел.
— Друзі? — втрутилася доктор Пейдж. Вона вказала на кадри з комплексом БЕЗУМу. — Ви не забули про план?
— Вибачте, — пробурмотіла Рейчел.
Томас знову поглянув на потрібні монітори.
Охоронець вказав на один з них.
— Кімната Д-17. Кімната відпочинку. Там на підлозі сплять кілька заражених. Там і буде ваша перша зупинка після входу в сектор.
— Може, вони мертві, — додала Тереза.
Доктор Пейдж нахилилася ближче до екранів її губи ворушилися. Вона рахувала.
— Там наша п’ятірка. Чудовий план. Подбайте про них, а потім повертайтеся і ми покажемо вам, куди йти далі.
«”Подбайте про них”, — подумав Томас. — Хороший спосіб описати це.»
Вони схопили свої смертельні рюкзаки та попрямували до сектору Д.
***
Охоронець відімкнув двері, і друзі попрямували до назначеної кімнати. Вони були майже там, аж раптом зупинилися через рух попереду. Арис швидко відскочив назад і штовхнув усіх у найближчий куток.
— Там люди, — важко дихаючи прошепотів він, притулившись до стіни.
— Я теж їх бачила, — сказала Тереза. — Це значить, що можливо і вони бачили нас.
І одразу, коридор прорізав крик.
— Агов, діти, — це був істеричний голос чоловіка. — Ходіть но сюди, мої маленькі суб’єкти!
Томас затремтів від жаху. Лоб та долоні спітніли, по всьому тілу пройшла нестерпна хвиля жару.
— Скільки їх? — видихнув хлопець.
Арис визирнув з-за рогу і різко повернувся до них.
— Двоє чоловіків. Один повзе по землі, інший іде, але спирається на стіну, щоб втриматися на ногах. Вони вже справді близько. І, чувак, здається, дах у них серйозно знесло.
Томас був вдячним за такий детальний опис, але від цього, йому тільки погіршало.
— Повернемося і поміняємося групами?
— Ні, ми нападемо на них, — Навіщо відкладати це? Ми четверо, легко подолаємо цих двох.
Рейчел кивнула, а при одному погляді на Ариса, було зрозуміло — він згоден.
Томас переможено зітхнув:
— Що ти мав на увазі, кажучи «знесло дах»?
— Той чувак що повзе, абсолютно голий, — відповів Арис, — а все його тіло вкрите подряпинами. Той що плентається біля стіни, виглядає, ніби виблював принаймні сім сніданків собі на сорочку. А його волосся… Думаю, деяке він повиривав. Це огидно.
— Думаєш вони всі такі? — Томас був приголомшений задачею, яка лежала перед ними. — Я не знав що вони так близько до Межі.
По коридору луною прокотилося жахливе завивання від страждань. Це був протяжний, пронизливий що закінчився, чимось, що нагадувало хихотіння. Вони наближалися.
— Ти бачив Андерсона, — прошепотіла Тереза. — Решта напевно приблизно такі ж запущені.
Томас кивнув, намагаючись підбадьорити себе.
— Гаразд, гаразд. Що будемо робити?
Тереза звісила рюкзак з плеча, відкрила його та зазирнула всередину. Вона витягнула пістолет та два шприца. Шприци вона віддала Томасу.
— Я діятиму у крайньому випадку, — сказала вона, беручи пістолет у праву руку і притиснувши пальцем курок. — Арис та Рейчел, спершу ви вистрілите в них з гранатометів. Щойно вони впадуть, ти, Томасе побіжиш і введеш отруту. Я буду позаду. Якщо вони нападуть, я розберуся з ними.
Томас дивився на неї. Він був наполовину захоплений, наполовину зляканий своєю найближчою подругою. Але більш за все, він був вдячним, що вона взяла на себе відповідальність.
— Гаразд, — сказав він, розуміючи, що сперечатися не варто. Тут нічого приємного не буде, і чим швидше вони почнуть, тим швидше завершать.
— Звучить непогано, — відповів Арис. — Ви готові?
Стискаючи по смертоносному шприцу у кожній руці, Томас кивнув. Рейчел замість відповіді підняла гранатомет. Тереза сказала:
— Вперед.
Арис відштовхнувся від стіни та войовничо волаючи, вибіг з-за рогу. Піднявши зброю за ним вискочила Рейчел, далі Томас, слідом Тереза з пістолетом напоготові, на випадок, якщо щось піде не так. Повітря прорізав звук перезарядки пушок. І тоді граната полетіла у чоловіка біля стіни. Деякі пасма його волосся і справді були вирвані, на їх місці виднілися почервонілі криваві рубці.
Граната вдарила чоловіка у груди. Він заверещав, а по його тілу затанцювали крихітні розряди блискавки. Він повалився на підлогу і судомно здригався, енергія з пушки мало не підсмажила його зсередини.
— Томасе, твоя черга! — крикнув Арис і ступив вперед, вже націлившись на другого чоловіка, на випадок, якщо Рейчел промахнулася.
Томас побіг до першої жертви, проїхався по підлозі з плитки, зупинившись приблизно за фут від голови чоловіка. Він стиснув шприц, чекаючи, коли розряди зникнуть. Він почув другий вистріл гранатомету, а тоді третій. Звук влучення. Пронизливий вереск, схожий на ревіння якоїсь стародавньої тварини.
Нарешті електричні розряди розтанули. Це був шанс. Томас застромив голку шприца у шию кранка та ввів отруту. Він відповз назад, відштовхуючись ногами, поки не врізався спиною у стіну і встав. Очі чоловіка закотилися і він повалився на підлогу. Шприц вдарився об землю та, наче танцюючи на голці, прокрутився у м’яких складках шиї.
«Сімнадцять, — подумав Томас. — У комплексі залишилося ще сімнадцять кранків.»
— Сюди! — закричала Рейчел. — Швидко! — вона стояла над другим чоловіком, що все ще бився у конвульсіях після вистрілу пушки. Його пурпурне, побите тіло нагадувало темну грозову хмару, що посилала крихітні блискавки, які зникали долітаючи до підлоги.
Томас побіг до нього. Він впав на коліна, повітря бриніло від електричного напруження. Він став навколішки та застромив наступного шприца у шию чоловіка, вприскуючи у тіло рідку смерть.
Тереза двома руками стиснула пістолет та про всяк випадок націлилася у голову чоловіка. Арис та Рейчел стояли позаду, намагаючись перевести дух.
— Гадаю, все, — мовив Томас. — Щойно ми вбили двох людей і не отримали жодної подряпинки.
— Кранків, — заперечила Тереза, нарешті опустивши пістолет. — Не людей. Кранків.
Томас підвівся.
— Не думаю, що це дві різні речі.
Вона кинула на нього такий гострий погляд, що він аж злякався.
— Кімната Д-17, — важко дихаючи сказав Арис. — Діємо по плану.
Тереза відвернулася від Томаса та очолила їх групу.