230.03.15 | 17:01
— Ходімо, — сказав Албі, нахиляючись щоб схопити Джорджа за ноги. — Більше немає сенсу, намагатися приховати це. Давайте, перетягнемо його в центр Глейду та зберемо всіх. Побачимо, може хтось знає, що робити.
І раптом, Ньют поглянув прямо у камеру. Томас відсахнувся. На мить йому здалося, що друг якимось чином побачив його.
Ньют притиснув руки до рота та крикнув:
— Агов! Той хто послав нас сюди! Нам потрібні ліки! Як щодо клятого лікаря? А ще краще, витягніть нас із цієї діри!
Томас похолов. Це було просто божевілля, Ньют та інші справді не знали, хто відправив їх туди. Чи навіть про існування чогось, під назвою БЕЗУМ. Вони знали про дивне життя у центрі лабіринту, про камери на роботах-комахах, що гасають всюди. І здається, тільки тепер вони дізнаються усе про гріверів.
“Воно мене вжалило.” Томасу ніхто не розказував про щось, що може жалити. Напевно це якось пов’язано з тими металевими відростками, що стирчали з тіла потвори.
Четверо хлопців підняли Джорджа. Вони ледве втримували його, бо він дуже сильно здригався. А звуки. Виття, від якого Томасу хотілося затулити вуха.
Група оточила будівлю, яку вони називали “Халупою” та попрямувала до центру Глейду, біля входу у Ящик. Дехто порався на грядках, дехто на фермі з тваринами, дехто просто тинявся без діла — всі одразу помітили ситуацію і невдовзі, навколо Джорджа зібралися усі Глейдери. “Супер-носії” вклали-кинули хлопця на землю.
Вони однаково помітили б, тому БЕЗУМ облишили вдавати, що не слідкують за хлопцями та почали керувати жуками-жалюками. На моніторах у кімнаті замиготіли різноманітні ракурси події і Томас обрав найкращий — йому все ще хотілося бачити вигляд зверху — і поставив дисплей по центру.
— Увага! — гримнув Нік. Томаса трохи здивувало, що командував не Албі. — Ми з Джорджі були в лабіринті, бігали по коридорам і він був попереду. На нього щось напало. Він постійно каже, що його вжалили. Хтось щось про це знає?
— Мінхо бачив там якусь потвору, — мовив Албі. — Де Мінхо?
— Ще бігає, — відповів хтось. — Напевне заснув десь у глухому куті.
— Це зробила одна з потвор, про які він розповідав, — сказав Албі. — Напевно.
— Байдуже, що це зробило, — Нік вказав на Джорджа. Хлопець згорнувся калачиком і катався туди сюди по землі. — Що будемо з ним робити? Все що ми маємо — це купа аспірину та бинтів.
— Минулого тижня нам надіслали щось дивне разом з харчами.
Томас не бачив, хто це сказав, але тоді з натовпу вийшов високий, темношкірий хлопець і наблизився до Ніка.
— Сіггі, ти про що? — запитав ватажок.
— Його звати Казан! — вигукнув хтось. — Лише ти називаєш його інакше.
Із натовпу почувся регіт, і це було дуже недоречно до цієї ситуації, враховуючи, що у них під ногами хлопець бився в агонії.
Нік ні на кого не зважав, однак Томас помітив, як Албі кинув декілька лютих поглядів.
— Воно було на дні картонної коробки, — сказав Сіггі, Казан, байдуже як його звали. — Якийсь шприц із написом “сироватка”. Я вирішив, що це помилка — може хтось, просто впустив його туди. Сьогодні вранці я викинув його з недоїдками ковбаси.
Албі наблизився до хлопця, і схопивши за сорочку, притягнув до себе.
— Ти його викинув? Нічого, нікому не сказавши? Зрозуміло, чому ти готуєш — на інше, мізків не вистачить!
Сіггі посміхнувся.
— Наче ти розумніший. Але ж зараз я вам все розповів? Охолоньте.
— Куди ти його викинув? — запитав Нік. — Можливо він не розбився. Принаймні давайте перевіримо.
— Зараз принесу, — Сіггі побіг до Халупи.
***
Пройшло лише три-чотири хвилини, але коли високий хлопець повернувся, стискаючи тонкий металевий циліндр, стан Джорджа змінився з поганого, на гірший. Або скоріше, з гіршого на жахливий.
Хлопець застиг і лише його груди швидко рухалися, він ковтав повітря. Його щелепа відвисла, кінцівки ослабли, м’язи вже не були такими напруженими як раніше. Хлопцю залишалося недовго.
— БЕЗУМ не дозволять, щоб він помер, правда? — запитав Чак. — Це просто якийсь тест. Вони хочуть побачити, як вони зреагують
Тереза перехилилася через Томаса, та погладила Чака по спині.
— Шприц їм допоможе. Я впевнена. Їм варто поквапитися.
Вона поглянула на Томаса та подумки заговорила.
«Це погано закінчиться.»
Він ледь помітно похитав головою, і знову поглянув на екран. Сіггі подав шприц Ніку, і тепер, він став навколішки поруч з Джорджем. Хворий хлопець — вжалений хлопець — вже майже не рухався і ледве дихав.
— Хтось знає як це зробити? — гукнув Нік. — Куди колоти?
— Куди завгодно! — заволав Албі. — Просто поквапся і зроби це! Поглянь на нього!
Ніхто не відповів, тож Нік взяв шприц, притиснув до нього великий палець і застромив голку у руку Джорджа. Хлопець навіть не здригнувся. Нік вприснув усю рідину. Тоді він кинув шприц на землю, підхопився і відступив на пару кроків. Всі залишили Джорджу трохи місця, але не відходили, щоб поглянути, що станеться і Томас не бачив тіла.
— Ну ж бо, Джорджі, — ледь чутно вимовив Нік. Тишу у Глейді порушували лише його слова та шелест вітерцю.
Пройшло багато часу. Тереза стиснула коліно Томаса, він відчував тепло її руки крізь джинси. Вона нервувалася, як і він.
Хлопці розступилися, позадкували назад. У повітрі залунало нелюдське ревіння. Джордж стояв, відкривши рота. Його обличчя перекосилося від болю. Придушеним голосом, він заволав:
— Грівер! Це був клятий грівер! Вони вб’ють нас усіх! — він вигукнув ці слова, здавалося, що земля здригається від вибухів.
— Що за… — прошепотіла Тереза.
Джордж вчепився у хлопця, роздираючи в кров його щоки та рот. Тепер він намагався видряпати йому очі, постійно волаючи. Хлопець під ним відбивався, кричав, намагаючись вирватися від нападника. Але здавалося, Джордж став сильним як десять чоловіків. Однією рукою він притиснув жертву до землі та вдарив по обличчю. А тоді знову вчепився у очі хлопця, виючи, як тварина.
Це було божевілля. Наче Джордж з хворого гриппом перетворився на справжнього кранка за лічені хвилини. Решта хлопців наблизилися та намагалися відтягнути його, але ніхто не міг схопити жодну частину його тіло, що шалено звивалося. Томас помітив рух справа, це Албі швидко біг до них. В якийсь момент він відлучався, а тепер повернувся і виглядав загрозливо.
У руках він, наче досвідчений стародавній воїн, стискав тонку дерев’яну палицю. Здається це був гострий уламок мітли чи лопати.
Томас знову поглянув на Джорджа, його руки колупалися у очницях хлопця, що верещав від болю.
Албі підбіг до нього ззаду та з такою силою, застромив саморобний спис Джорджу в шию, що він проштрикнув його наскрізь. Джордж задихався, його крики перетворилися у булькотіння і він завалився на землю. З під нього виліз хлопець, руками прикриваючи поранене обличчя.
Джордж здригнувся, застогнав та застиг.
Бруд та каміння під ним було залите кров’ю.