Розділ 42

230.08.21 | 10:32

Цей шалений день почався зі стуку у двері під час ранкової перерви.

Коли він відчинив їх, він побачив незнайомого хлопця і нікого іншого як Рендалла. Останнім часом чоловік рідко показувався. Насправді, Томас не бачив його ще з дня смерті Джорджа. І він виглядав на надто добре. Він схуднув, а його обличчя наче посіріло. А новий хлопчик був трішки вищим за Томаса, білявий. Його очі були широко відкритими і повними цікавості, як у немовля.

— Це Бен, — мовив Рендалл. — Він один з нових об’єктів, яких ми підібрали протягом останніх декількох днів, і його вік якраз підходить для відправки. Доктор Пейдж хоче, щоб ти приготував його, перш ніж у тебе почнуться обстеження та тести.

Не чекаючи відповіді, Рендалл розвернувся і квапливо пішов по коридору, наче запізнювався на важливу зустріч. Бідний Бен стояв, нервово кліпаючи.

— Не хвилюйся за того чолов’ягу, — мовив Томас, ширше відкриваючи двері. — Він завжди був ненормальним. Заходь. Віриш чи ні, але я пам’ятаю, як бути новеньким тут.

— Дякую, — Томас вказав на стілець, Бен увійшов до кімнати та сів. — Мене знайшли у Денвері.

І тоді, хлопець миттєво змінився. Він заплакав. Він закрив руками обличчя, від кожного схлипу, його плечі здригалися.

Денвер? Про це місто Томас знав багато — це було безпечне місце для тих, хто все ще не підхопили Спалах. Воно було оточене міцними стінами, там застосовували усі міри безпеки, щоб жоден заражений не потрапив у місто. Те що Бен звідти… вразило Томаса. Невже його батьки здорові? БЕЗУМ просто забрали його?

Томас помітив, що хлопець усе ще плаче.

— Що трапилося? — запитав він, не знаючи як поводитися. — Тобто, не квапся, я тебе вислухаю. — Він мало не закотив очі від своєї кострубатої промови.

— Ми нарешті знайшли місце проживання, — ковтаючи сльози схлипнув Бен. — Чудове. Жоден з моїх батьків не мав Спалаху — я це точно знаю! Вони б нас не пустили якби захворіли. — потік слів не зупинявся, сльози зникли, хлопець палав від гніву. — Вони запитали, чи приєднаюся я до їх досліджень, мій тато сказав “ні” але вони все рівно схопили і забрали мене. Вони штовхнули мою маму і погрожували пристрелити мого тата. Хто ці люди? Чому я тут?

Томас застиг, сидячи на ліжку. Він і гадки не мав, що казати. Його завжди цікавили батьки інших, і схоже його підозри справдилися. БЕЗУМ  казали, що всі вони були з сімей де обидва батьків захворіли і ніхто не міг турбуватися про дітей. Це була якась аномалія, чи все ж таки один з багатьох обманів?

Бен знову заридав, уткнувши голову у руки на столі.

— Мені шкода, друже, — сказав Томас, печаль хлопця пронизувала його серце. — Вони намагаються знайти ліки від Спалаху, вони у розпачі. — це все що він міг сказати. У нього не вистачило відваги чи слів, щоб вимовити щось ще. — Але слухай, все не так погано, чесно.

Бен підняв очі, витер сльози і кивнув.

— Давай, я все тобі тут покажу.

Томас підвівся, пішов до дверей, відчинив їх та вийшов з Беном у коридор. І постійно називав себе безсовісним брехуном.

***

Після того, як Бен оглянув заклад, Томас сів з ним у кімнаті спостереження, показуючи лабіринт. Йому не вистачило відваги, щоб після того плачу, прямо сказати хлопцю, що невдовзі, той сам опиниться там. Але він розумів, Бен не був бовдуром.

Він старався бути позитивним.

— Більшості хлопців там подобається. Вони з друзями сплять на свіжому повітрі. — Томас усвідомлював, що зараз бреше так само як і БЕЗУМ. Це дуже турбувало його, але він не знав, як вчинити інакше. Він хотів покращити настрій хлопця.

Його думки миттєво зникли. На моніторі справа від головного екрану, щось відбувалося. Жук-жалюк йшов слідом за Галлі, що постійно озирався. Здавалося, він задумав щось недобре.

— Йой, — прошепотів він, пересунувши відео з Галлі на великий головний екран.

— Що трапилося? — поцікавився Бен.

На пару секунд, Томас зовсім забув про існування Бена, а тим паче, про те, що він сидів поруч.

— Ем, нічого, — неуважно кинув Томас. — Просто, ну, я хочу подивитися, куди йде мій друг, — він стривожився, що зараз відбудеться, щось, що може психологічно травмувати Бена в його перші дні тут. Тож він провів його у коридор. Він поставив його за декілька кроків до дверей. — Послухай, зачекай тут, добре? Я покличу сюди свого друга, і ви завершите екскурсію. Було приємно познайомитися.

— Гаразд, — мовив хлопець. Він точно почувався безглуздо.

Томас почувався винуватим, але кинувся назад до кімнати, залишивши двері трохи прочиненими, щоб почути, коли прийде Тереза. Він знову сів.

Галлі дібрався до південних дверей та озирнувся на Глейд, впевнившись, що на нього ніхто не дивиться. Здається він не зважав на жуків-жалюків, його хвилювали лише хлопці. Переконавшись, що його не помітили, він поглянув на ліву частину велетенських дверей, на ряд шипів, що простягалися над ним.

— Що ти задумав? — прошепотів Томас. — Ну ж бо, тупий жук-жалюк, покажи мені кращий ракурс.

Механічне створіння, здавалося почуло його. Воно прискорилося, поповзло по стіні поруч з Галлі. Тоді воно розвернулося і позадкувало, тож спостерігач міг чітко роздивитися обличчя хлопця.

Він плакав, здається вже давно, такими мокрими були його щоки. Томас нічого не розумів. Чому він блукає по забороненій території? Він не був бігуном, тож йому не дозволяли виходити за межі лабіринту, а він здається хотів зробити саме це.

Раптом Томас згадав про Бена, що чекав у коридорі.

«Агов, ти там? — одразу покликав Терезу Томас. Тоді він зменшив гучність, тож Бен не міг почути, що відбувалося. — Йди сюди і допоможи мені позбутися новачка. Його звати Бен, він стоїть біля кімнати спостереження. Галлі задумав щось погане.»

«Гаразд» — коротко відповіла вона.

Галлі порушив правила, він перетнув край дверей. Тепер він був офіційно за межами Глейду. Він заплющив очі і глибоко зітхнув. На його обличчі виникла дивна посмішка. Він витягнув руки у сторони, наче уявив, що літає. І Томас зрозумів. Галлі вийшов з Глейду, просто для задоволення.

І раптом на екрані, щось промайнуло. Томас затамував подих. Грівер виник, як з під землі, екран заповнила брудна мокра шкіра потвори, закриваючи Галлі. Залунав нелюдський вереск і механізм різко струснувся. Жук-жалюк тікав — камера показувала лише тремтяче зображення плюща та каміння. Але Томас чув крик Галлі. Це був крик не від переляку. Це був крик від болю.

Відео знову повернулося на місце, Грівер вже щез. Галі тримався однією рукою за бік, а іншою повз по землі. Це зайняло декілька секунд страждань, але зрештою він повернувся в Глейд. До нього бігли хлопці. Підліток на ім’я Клінт біг попереду, виймаючи аптечку. БЕЗУМ нарешті з’ясували правильну дозу сироватки і вільною рукою Клінт стискав шприца.

Він ніколи не забуде крики Галлі.

Позаду він почув зойк та обернуся. Крізь прочинені двері, у кімнату заглядав Бен. Очі хлопця розширилися від жаху.

— Що це було? — злякано запитав він.

Томас підшукував слова:

— Це? Ну, вони іноді проводять такі вправи, для пришвидшення реакції. Не варто про це хвилюватися.

Він усвідомив, що щойно використав одну з улюблених фраз доктора Лівіта.

Одразу з’явилася Тереза та вигнала Бена.

«Бідний хлопець» — подумав Томас.