230.12.17 | 21:06
Томас терпляче чекав доктора Пейдж. Вона понесла останні зразки крові у лабораторію. І, таке траплялося дуже рідко, але у кімнаті з ним не було нікого, навіть помічника. Через пару хвилин тиші, у ньому прокинулася цікавість.
Він встав зі стільця та наблизився до робочого столу. Він відкрив кілька дверцят, витягнув декілька ящиків. Все виглядало цілком звичайно. Колби, шприци, продукти запаковані у папір. Але в останньому ящику справа він напав на справжню золоту жилу.
Дослідницький планшет.
Тоненький, довгий, прямокутний пристрій мав блискучий сірий екран, готовий показати хлопцеві цілий світ інформації. Він розумів, що можливо, йому знадобляться паролі, але такої можливості могло більше і не з’явитися. Вирішивши не думати про наслідки, він засунув пристрій за резинку штанів і прикрив усе сорочкою.
Він повернувся на місце, ще задовго до того, як доктор Пейдж повернулася.
***
Того вечора, він сказав санітару, що недобре почувається і хоче пропустити звичний час у кімнаті спостереження. Ніхто не придавав цьому великого значення.
Він хотів покопатися у вкраденому дослідницькому планшеті. У їдальні, він схопив декілька закусок, щоб забезпечити собі цілу ніч розваг. Він сидів за столом, ніхто його не турбував і жуючи картопляні чіпси, він увімкнув планшет та взявся за роботу. Він ще нічого не сказав Терезі. Він зовсім не хотів, щоб хтось забрав його скарб перш ніж він встигне хоч заглянути в нього.
На превеликий жаль, як він і підозрював, більшість інформації на пристрої була запаролена. Він міг забути про доступ, до головних систем БЕЗУМу. Але його увагу привернуло багато речей на незахищеній вкладці з написом “Історія”.
Він копався у документах, намагаючись запам’ятати якомога більше. Він дізнався справжні імена друзів, сміявся над деякими з них. Сіггі, він же Казан, батьки назвали Тобі. Тобі. Томас не знав чому йому це здавалося таким кумедним.
Там була і інша цікава інформація. Схема комплексу БЕЗУМ та їх різних споруд. Перший воєнний доклад, про те, якими стануть Грівери. Кліматичні данні під час сонячних спалахів і порівняльні діаграми показників на той час. Тони інформації про Спалах, його симптоми, стадії та попередні спроби лікування.
Його увагу привернуло судячи зі всього випадкова нотатка — два співробітника згадували час, коли “вовтузилися зі спогадами бідного А2 через те, що його перша зустріч з Терезою обернулася повною катастрофою“. Томас припинив читати. Він витріщався у планшет, поринувши у спогади.
Він пам’ятав той день, коли вперше офіційно зустрівся з Терезою Про запаморочення від дежавю. Невже БЕЗУМ, ще тоді експериментували над їхніми імплантатами і спогадами? Це було можливо, враховуючи те, що вони зробили з його друзями коли відправили до лабіринту, до такого треба було багато готуватися. Але у Томаса голова йшла обертом від думки, що можливо з його пам’яті стерта ціла зустріч з Терезою. А що ще, вони вкрали у нього?
Чим більше він думав про це, тим більше це засмучувало його. Цьому ніяк не зарадиш. Тож він знову почав шукати інформацію у планшеті.
Після купи непотрібної інформації, він помітив файл із написом «Видалені діалоги».
Він відкрив його.
Там була серія записів та договорів. Напевно їх помилково помістили у не запаролену зону. Переписки між керівниками БЕЗУМу та кількох інших товариств, які, як він лише здогадувався, були попередниками організації. Там було багато абревіатур, деякі з них він знав ще зі своїх уроків історії. ІСКРА (Інформація про Спалахи. Катастрофічний Руйнівний Акт), ПСК ( Після Спалахова Коаліція), (Військовий Медично-Науковий Інститут Дослідження Інфекційних Хвороб), а решту він не знав. Він зачаровано оглядав їх, уявляючи, як це було — жити в той час.
Він годинами дивився туди, його очі вже поколювали від довгого читання. В якийсь момент, він став читати швидко, просто пробігаючи очима по документу, майже не вловлюючи сенсу написаного.
Його погляд зупинився на тому, що зацікавило його. Там було декілька незнайомих йому абревіатур і слово НАДЗВИЧАЙНО СЕКРЕТНО написане червоними літерами. Це було щось важливе. Він переглянув запис чи два, і з кожним прочитаним словом, його серце билося усе швидше. Він не міг у це повірити. У вірус. У те, що його створили люди. У те, що його спеціально розповсюдили. У те, що населення зростало, а ресурсів не вистачало.
— О боже, — прошепотів він, знову перечитуючи останнє. Він не міг повірити у все це.
Меморандум Після Спалахової Коаліції
Дата: 219.2.12
Час: 19:32
Кому: Всім членам ради.
Від кого: Канцлер Джон Майкл
Тема: Проект НК
Я хотів би дізнатися вашу думку, щодо наступного проекту. Завтра перша спроба.
Наказ керівництва Після Спалахової Коаліції №13 за рекомендацією Комітету Контролю Популяції, вирішили, що НАДЗВИЧАЙНО СЕКРЕТНО найвища міра покарання.
Ми — Коаліція даємо ККП дозвіл на повне виконання проекту КП№1, що повністю описаний та прикріплений нижче. Ми — Коаліція несемо повну відповідальність за ці дії та будемо стежити за розвитком та надавати допомогу усіма своїми ресурсами. Вірус буде випущений на територіях, які зарекомендує ККП та узгодить Коаліція. Ми віддамо наказ озброєним силам для забезпечення максимальної організації процесу.
НК №13, ПКП №1.— затверджені. Починайте негайно.
«Вау.»
Це все, що сказала Тереза, коли він розповів їй.
«Еге ж, — відповів він. — “Вау” — саме те слово. Вони гадали, що вірус знищить лише певний відсоток населення. Що так буде легше всім керувати. Вони і не уявляли, що він перетвориться на жахливу штуку, що мало не знищить усіх нас. Я просто не можу у це повірити. Не можу повірити.»
Тереза мовчала. Вона навіть не показувала йому, як почувається, через усі ці відкриття.
«А найгірше, — продовжував він, — це те, що там кілька разів з’являлися згадки про БЕЗУМ. Наприклад, пам’ятаєш Джона Майкла? Того чолов’ягу у ямах з кранками? Він був одним з тих хто наказав випустити вірус!»
«Що було того не повернути, Томе.»
Від її слів, він застиг.
«Все ж таки, вони намагаються виправити, все що накоїли, — продовжувала вона. — Тобто, зараз вже нічого не вдієш.»
«Терезо… — почав він, але запнувся. Він не знав, як відповісти. — Ти.. ти вже про все це знала?»
«Я чула плітки.»
«І ти мені не сказала?» — він був приголомшеним. Як вона могла знати це і не розповідати нічого? Вона ж була його найкращим другом. Єдиною людиною, з якою він ділився усім, що знав.
«Я не бачу у цьому сенсу. Так, у нас є причина, щоб ненавидіти цих людей. Але хіба якщо зациклитися на минулому, це комусь допоможе? Найголовніше — це результат.»
Томас ще не був таким ошелешеним за все своє життя.
«Ти що, нічого не зрозуміла з уроків-загадок від пані Дентон? Щоб отримати результат, треба знати проблему досконало. А це проблема»
Відповідь Терези, була холодною.
«Угу, гадаю, що ти маєш рацію, — відповіла вона. — Томе, я справді дуже втомилася. Може поговоримо про це завтра?»
Не чекаючи відповіді, вона зникла з його голови.
***
Наступного дня, Тереза відмовилася говорити про це, підкресливши, що воліє зосередитися на майбутньому, а не минулому. Доктор Пейдж також ухилилася від відповіді, сказавши, що ті рішення прийняли, коли вона тут ще не працювала. Здавалося, вони хочуть забути про це.
Томас не забуде.
Він присягався собі, що завжди пам’ятатиме про це.
Він завжди пам’ятатиме, що БЕЗУМ намагався виправити проблему, яку насправді створили їх попередники.