231.05.04 | 23:41
Не встиг він постукати і два рази, як двері Терези відчинилися.
— Заходь, — стурбовано сказала вона, але її спокійний погляд, налякав його.
Він увійшов до кімнати і вона закрила двері.
— У чому справа?
Вона підняла аркуш паперу. Томас взяв його. На ньому олівцем було нашкрябано декілька слів:
Приходьте до мене. Якомога скоріше.
Доктор Пейдж.
— Гаразд, а тепер насправді — що відбувається?
— Поки ми були на вулиці, ця записка прослизнула у мене під дверима, — вона зупинилася, перевела подих. — Я впевнена, доктор Пейдж знає, про те, що сталося ввечері. Напевно, це буде якось пов’язане з Рендаллом.
Томас притулився до стіни. Сталося щось жахливе, він знав це. У грудях піднімався крижаний страх. Він почувався дуже невпевнено, здавалося, світ під ногами рухається.
— Так, що ж робитимемо? — запитав він.
Тереза поклала руку на плече Томаса.
— Давай знайдемо доктора Пейдж. Вона найрозумніша з усіх, кого я колись зустрічала. Якщо вона хоче з нами поговорити, тоді треба йти.
— Гаразд, — глухо мовив Томас. — Якщо комусь і довіряти, так це їй.
Тереза підбадьорливо кивнула, а тоді відчинила двері, та вийшла з кімнати.
Він пішов слідом.
***
Він тихо постукав у двері кімнати доктора Пейдж. Найменше за все, вони хотіли розбудити когось з інших докторів чи психологів поблизу. Вона не відповіла, тож він постукав трохи голосніше. Нарешті він почув її лагідний голос:
— Хто там?
— Томас, — сказав і раптово у голові промайнула жахлива думка. А що як, записка не від неї? — І Тереза. Це ваше повідомлення ми отримали?
Двері прочинилися. Він ніколи не бачив доктора Пейдж такою… розпатланою. Волосся було розпущене і заплутане після сну, на обличчі не було макіяжу. Вона ширше відкрила двері та кивнула їм, щоб вони зайшли.
— Я рада, що ви прийшли.
***
Доктор Пейдж сиділа за столом, а Томас та Тереза поруч на ліжку, очікували, коли вона заговорить. Він думав про Ньюта, одного з тих, хто подобався йому найбільше. У нього не було імунітету. У нього було лише два варіанта майбутнього: вони чи знайдуть спосіб вилікувати цю хворобу, чи колись, він збожеволіє і закінчить, як Рендалл.
Нарешті, доктор Пейдж заговорила. Вона виглядала як завжди спокійною, лише її очі випромінювали щось інше. Томас помітив у них страх.
— Я боялася цього дня, бажала, щоб ми протрималися ще трохи, — мовила вона.
Вона підвелася, мовчки щось обміркувала і поглянула на них.
— Я не просто так, постійно захищала вас та просила у вас допомоги, — сказала доктор Пейдж. — Ви — частина цієї організації. Ви тут зросли, як одні з нас і я знаю, у нас одна мета. Я знаю, я можу вам довірити зробити будь що для нашої місії. А тепер, довіртеся мені. Можете це зробити?
Вони кивнули.
Доктор лагідно посміхнулася:
— Так, я так і думала, — сказала вона. — Гаразд, ну, тепер у нас немає вибору. Щойно ми почнемо, дороги назад не буде, — вона зупинилася і пильно подивилася їм у вічі. — Тож, я хочу запитати вас обох: ви готові?
Томас встав. Тереза встала. Вони знову кивнули.
— Ну добре, — мовила доктор Пейдж. — Я вже деякий час підозрюю, що деякі робітники БЕЗУМу приховують інформацію, через яку, все, що ми робимо, може просто зникнути. Деякі з наших найкращих людей тижнями навіть не показувались. Прийшов час діяти.
Вона зробила паузу і перевела подих. І тоді знову заговорила:
— Прийшов час, для Чистки.