Розділ 46

231.05.05 | 00:33

Доктор Пейдж впевнено закрокувала коридором, такої поведінки, Томас за нею, ще не бачив. Здавалося вона закуталася у жорстку мантію відповідальності. Він повірив, що вона може виправити ситуацію.

— Ми маємо встигнути завершити все за добу, — тихо кинула вона через плече. — У мене є багато помічників, а вам допомагатимуть Арис та Рейчел.

— Куди ми? — запитала Тереза. — Що за Чистка?

Доктор Пейдж зупинилася біля ліфту і натиснула на кнопку виклику. Лише коли вони увійшли в кабіну і двері зачинилися, вона нарешті заговорила:

— Спершу найголовніше. В кінці кожного дня всі співробітники БЕЗУМу зобов’язані здавати аналізи крові. Ми всі розуміємо, як важливо перевіряти людей на зараження. — вона ввела номер поверху і ліфт рушив. — Але протягом кількох останніх місяців, я помітила дивну активність — все було якось підозріло — і тоді я виявила, що деякі з наших особистих даних були зламані. Зрештою, канцлер Андерсон, вирішив, що всі результати спочатку потраплятимуть до нього, а тоді вже до медиків. Ну, я щовечора отримую загальний звіт і все ще, у жодної людини не виявили інфекції. Але… це якщо вірити канцлеру.

Ліфт зупинився, пролунав знайомий дзвін і двері відчинилися. Томас та Тереза вийшли за доктором Пейдж в наступний коридор.

— Але останнім часом, я почала помічати симптоми, — продовжувала вона. Навіть сам канцлер виявляє ознаки хвороби. Я майже впевнена, що наш улюблений лідер, підроблює звіти. Сьогодні, я бачила Рендалла на камерах спостереження. І якщо Рендалл хворий… ну, він не може бути єдиним таким.

Доктор Пейдж зупинилася перед дверима, які Томас бачив лише одного разу. Тоді коли його запросили на зустріч до канцлера.

— Але чому ми нічого не помітили? — запитала Тереза. — Тобто, крім Рендалла, ми не бачили, щоб хтось виявляв ознаки хвороби.

Доктор Пейдж кивнула. Здається, вона очікувала на це питання:

— Для декого ще зарано. А решта десь ховаються. Цікаво, Рендалл вибрався звідти? Те що сталося з ним сьогодні, змусило мене зрозуміти, наскільки далеко все зайшло. Якщо я права і результати несправжні, мені треба діяти задля безпеки, щоб залишатися здоровими і мати змогу спокійно продовжувати працювати. Мені доведеться взяти на себе відповідальність. Сьогодні.

Томас просто не міг повірити, що події розвиваються так швидко.

Доктор ніколи не виглядала такою серйозною, такою рішучою.

— Спершу, ми знайдемо усі результати аналізів крові — справжні результати, а не ті, що у звіті. Ми дізнаємося, хто хворий, а хто ні. А потім, ми вирішимо проблему.

Томас намагався щось зрозуміти у такій потужній хвилі інформації:

— Як ми потрапимо в його офіс? Хіба за нами не слідкують камери спостереження?

Вона посміхнулася. Це був неначе маленький просвіт у грозових хмарах.

— На яке питання відповісти першим?

— На друге, — відповіла за нього Тереза. — Камери спостереження.

Пейдж кивнула.

— Скажімо, тут є багато моїх боржників. Всі бояться захворіти, і їх здоров’я залежить від нас. Рамірес жахається цього і думає, що я найкраще підходжу, щоб запевнитися, що ліки справді існуватимуть. На жаль, час канцлера Андерсона, як лідера БЕЗУМу, завершується.

Томас не знав, що і думати.

— А… офіс? Як ми зможемо пробратися туди, щоб Андерсон нічого не помітив?

Усмішка доктора Пейдж зникла.

— Ох, він помітить. Він зараз там. Зайдемо? — вона засунула руку в карман, дістала лікарняну маску та удягнула на обличчя. — Гадаю, вам це не знадобиться, еге ж? — по її очах було видно, що усмішка повернулася.

Доктор Пейдж відкрила двері та увійшла до офісу канцлера.

***

У найдальшій частині офісу, була інша кімната. Місце, щоб відпочити чи провести більш особисті зустрічі. Андерсон був там. Він спав, половина тіла чоловіка лежала на дивані, а інша звисала вниз.

— Як ви дізналися? — прошепотіла Тереза, так тихо, що Томас ледве почув її.

Доктор жестом наказала їм повертатися до головного офісу, а потім обережно закрила двері до особистої кімнати зі сплячим канцлером.

— Ви не уявляєте, які міри безпеки я застосовувала, щоб не підхопити Спалах, — сказала жінка, її слова заглушала маска. — Найвищі. Таку маску я ношу завжди, коли я знаходжуся поруч з можливо зараженими, тобто майже цілодобово. Кожні півгодини, я мию руки та обличчя. Я сама готую їжу.. — вона поглянула на свої руки. — Звичайно, іноді доводиться ризикувати. Щодня. Я б не мала права називатися доктором, якби не робила це.

— А як щодо… цього? — запитала Тереза, вказуючи через плече на кімнату Андерсона.

— Він, — одна з причин моєї обережності. Місяцями, я приходила сюди приблизно раз на тиждень, щоб провідати його. Ми… подружилися… ще до початку усього цього. Ми розмовляли годинами. Про наше життя, БЕЗУМ, прогрес проекту. Він припинив замикати двері вже більше місяця назад. Але здається, він змінився.

— Як думаєте, хто ще хворий? — поцікавилася Тереза.

— Якщо він не знищив справжні результати аналізів, ми це з’ясуємо, — вона підійшла до стола канцлера. На ньому стояло безліч фотографій його втрачених рідних, які вони бачили ще минулого візиту. Жінка відкрила екран монітору. — Попри всі його страхи щодо безпеки, паролі у нього оригінальністю ніколи не відрізнялися.

Вона усміхнулася і почала роботу. Вона використовувала клавіатуру та різні сенсорні функції на самому екрані. Кімнату освітило яскраве блакитне сяйво.

— Це недовго, — неуважно кинула доктор Пейдж.

Раптом Томаса вразила думка. А що, як він насправді не має імунітету, як вони говорили? Це постійно турбувало його, і якщо це так, він уже давно хворий. У голові промайнув спогад про жахливі ями з кранками.

Доктор Пейдж вправно подолала декілька рівнів захисту на комп’ютері канцлера і нарешті знайшла таблицю з повним списком співробітників БЕЗУМу, від робітників столової до докторів та психологів і самих об’єктів. Вона прокрутила декілька записів, поки не добралася до вкладки для адміністрації. Вона натиснула на неї і на екрані з’явилося фото канцлера Андерсона. Його сяйлива усмішка була дуже недоречною до усієї цієї ситуації. Доктор Пейдж порилася у даних і знайшла вчорашні результати аналізів. Хоча він вже і був готовий до цього, коли перед ним буквально спалахнуло червоне підтвердження, Томас похолов.

У канцлера Кевіна Андерсона Спалах.

І виявилося, те ж саме було і з кількома іншими робітниками БЕЗУМу.