231.05.05 | 3:42
Зі ста тридцяти докторів, психодумів, вчених, техніків, санітарів та інших робітників комплексу БЕЗУМ, дев’ятнадцять виявилися хворими. Всі вони займали поважні посади, більшість цих людей були у кругу канцлера Андерсона. Недивно, що вони змовилися, все приховати від інших.
Доктор Пейдж вигнала Томаса та Терезу назад до своїх кімнат і замкнула їх там, пояснивши це все тим, що їй треба підготуватися до Чистки і запевнитися, що все вийде. Що вона скоро повернеться. Через дві години вона знову прийшла до них, але не одна, а з Арисом та Рейчел. Вони вийшли з коридора і вона кинула на підлогу, чотири повних рюкзака.
— А це для чого? — запитала Тереза.
— Я все поясню, — відповіла доктор. — Сьогодні ви четверо мені дуже потрібні.
Томас всім дружньо кивнув і отримав таку ж саму відповідь. Арис неначе постарішав, його обличчя перетинали крихітні стурбовані зморшки. Рейчел ще коротше обрізала волосся, а її темні очі були переповнені печаллю. Але вона стояла впевнено. Щось у цих двох, надихало Томаса на відвагу.
Доктор Пейдж не показувала жодної ознаки втоми. Їй подобалося бути головною.
— Ось, що виявили мої люди, — сказала вона. — Всіх заражених, Андерсон ховає у секторі Д і судячи з їх симптомів, у декого, вже доволі запущена ситуація. Ось чому останнім часом ми їх не бачимо. Я заблокувала те крило комплексу.
Я від початку до кінця переглянула вчорашні справжні медичні аналізи. Крім Андерсона, що спить у своїй кімнаті, та Рендалла, що десь у лісі, здається всі заражені відокремлені. Усі хто не в секторі Д – здорові.
Вона зупинилася і перевела дух.
— Не можна марнувати ні секунди. Ми маємо якомога швидше очистити від цих людей будівлю. У мене є декілька відважних охоронців, котрі готові ризикувати заразитися, але я не можу дозволити, щоб ця хвороба забрала ще одне життя. І тут вступаєте ви.
Вона зупинилася. Її слова зависли у повітрі і тоді Томас все зрозумів. Його неначе блискавкою вдарило.
— Тобто…
Вона кивнула, по її обличчю було видно, як важко їй говорити про це:
— Ви всі маєте імунітет, ви найстарші та найсильніші з усіх, хто ще не в лабіринті. Ми маємо справу з дуже хворими і слабкими людьми — тим паче, зараз більшість з них сплять, тому треба діяти негайно. У рюкзаках ви знайдете шприци, які і вирішать усю проблему. Все, що вам треба зробити, це швидкий укол у шию і робота завершена. У вас не виникне проблем.
У Томаса затрусилися коліна, тож щоб приховати це, він сів на підлогу.
Нарешті Арис вимовив те, що не міг сказати ніхто з них.
— Отже… ми просто їх всіх вб’ємо?
— Вони однаково помруть, — відрізала Тереза, приголомшивши Томаса.
— Воу, воу, воу, — сказав він, підводячись. Він поглянув на подругу. Вона чи намагалася полегшити почуття провини, чи справді наростила таку могутню оболонку для захисту. — Це треба обміркувати.
— Ні Томе, — візвірилася Тереза. — Зараз треба бути жорстокіше, а інакше помруть всі.
Перед очима усе розпливалося і Томас знову сів на підлогу. Він не знав як відповісти. Вона навіть телепатичний зв’язок перекрила. Все, що він міг робити, це дивитися на неї.
— Вибач, — сказала вона, її гнів наче випарувався. — Вибач, Томе. Справді. Я просто… Я розумію, це все жахливо, але воно перестане бути аж таким жахливим, щойно ти змиришся з цим та виконаєш усе.
— Вона має рацію, — погодилася доктор Пейдж. — Ви четверо, скоро будете зовсім дорослими. Ви можете з цим впоратися. Ми точно знаємо, де заражені. Вам треба лише ходити з кімнати до кімнати і колоти їх. — вона жестом показала на рюкзаки. — У вас там є пістолети та гранатомети. Про всяк випадок. Я повторюю. Про всяк випадок. Я гадаю, коли ви все робитимете, вони будуть міцно спати. І незважаючи на зараження у мене там стоять охоронці, на випадок, якщо все піде не так.
У кімнаті надовго запала тиша. Доктор Пейдж принаймні дала їм час усе обдумати.
— Я з вами, — нарешті сказала Тереза.
— І я, — додав Арис.
— Мета виправдовує засоби, — з гіркотою у голосі сказала Рейчел. — Це має стати офіційним логотипом БЕЗУМу Перед головним входом треба поставити велетенський стяг і з написом “Мета виправдовує засоби. Але я з вами.
— Але це правда, хіба ні? — запитав Арис. — Невже ви не вбили б мільйон людей, якби це могло врятувати мільярд? Ну, чисто гіпотетично? Якщо справді є такий вибір, а ви відмовитесь, то хіба це не значить, що би вбиваєте мільярд людей? Я краще вб’ю мільйон ніж мільярд.
Тепер Томас приголомшено поглянув на Ариса. Здавалося, світ завертівся у протилежному напрямку.
Доктор Пейдж кивнула трьом, які прийняли її виклик.
— Томасе? — запитала вона.
Він не відповів. Він втупився у підлогу.
— Томе? — мовила Тереза. — Ти потрібен мені. Потрібен нам. Прошу.
Він почувався погано. Він почувався дуже погано. Він підвівся. У голові проносилися тисячі думок. Він підшукував слова. Він розумів, що вони робитимуть те, що потрібно доктору Пейдж. Вони вже зайшли задалеко, щоб повертати назад. Треба подумати про друзів у лабіринті, Чака, про увесь світ.
Він це зробить. Чистка. Її треба зробити. А зараз він мав сказати щось розумне, щось глибоке, щось, що об’єднає їх і покладе початок цієї жахливої справи.
— Це паскудство.