231.12.11 | 10:47
Рендалл виглядав погано.
Він стояв, побитий і брудний, загорнутий у декілька слоїв порваного одягу. Його обличчя вкривала засохла багнюка, очі дивилися дико, а волосся були заплутаними. Такого страхітливого видовища, Томас і боявся. Але це була не казка.
— Рендалл, — прошепотів Томас, наче благаючи щоб Рендалл знову став собою. Але цього чоловіка вже не було. Перед ним стояв кранк, що вже давно перейшов Межу.
Рендалл невиразно забурмотів, і нарешті вирвав списа з шиї охоронця. Чоловік впав на землю, життя вже покинуло його. Він лежав непорушно заливаючи кров’ю соснові голки.
— Ксав’є! — гукнув Томас.
А у відповідь тиша.
Намагаючись не робити різких рухів, хлопець потягнувся до гранатомета, повільно взяв його і приклав палець до курка. Рендалл стояв і розглядав свою покривавлену зброю, наче збирався вилизати її. Потім він знову поглянув на Томаса.
— Колись, — невиразно але цього разу зрозуміло мовив кранк, — я був смачною принадою. Найсмачнішою з усіх.
Не встиг Томас і ворухнутися, як Рендалл кинувся до дерев та зник у темряві. Хлопець прицілився у ту сторону, натиснув на курок, почув заряд і постріл. Але граната врізалася в дерево і вибухнула електричними розрядами. Коли вони загаснули, ліс огорнула повна тиша. Від кранка не залишилося ні слуху, ні духу.
Томас так стиснув зброю, що у нього заболіли пальці. Вдивляючись в темряву, він крутився по колу і цілячись з гранатомету, вдивлявся темряву між деревами. Коли все сталося, він впустив свій ліхтарик, а тепер підняв і вимкнув його. Він не хотів стати легкою здобиччю, хотів користуватися своїм зором. Його очі звикали до темряви, а він продовжував повільно обертатися. Так і свербіло знову натиснути пальцем на курок.
Він не міг повірити, що Рендалл усе ще живий. Як він спромігся вижити? Вижити ззовні? Те, що хвороба ще не вбила його, здавалося неможливим. Спалах не просто змушує божеволіти — в кінці він повністю знищує мозок.
А тоді він згадав про охоронців. Його проковтнула хвиля печалі та провини. Чоловіки загинули через те, що Томас, як якийсь багатий розбещений хлопчисько забажав прогулятися. На його совісті все більше смертей. А скільки ще людей загинуть через нього?
Він наступив на гілку і зламав її. Гучний тріск луною прокотився крізь нічне повітря і хлопець завмер. Його очі вже повністю звикли до темряви і він бачив силуети незлічених гілок на фоні неба, дерева здавалося сяяли. Томас не помітив нічого підозрілого, але розумів, що Рендалл десь недалеко, якби він пішов, було б набагато більше шуму. Кранк був поруч і напевно слідкував за ним.
І тоді Томас згадав.
«Терезо! — крикнув він. — Терезо! На нас напав Рендалл. Він вбив охоронців. Я не знаю що робити. Як він взагалі міг…»
«Томе! — перебила вона його. — Де ти? Пейдж каже, що когось туди відправить. Гранатомет ще при тобі?»
«Так.»
«Просто залишайся на місці. Не намагайся вибратися звідти. Скоро туди хтось прийде.»
Томасу здалося, що він почув шум зліва і хлопець перевів туди зброю. Там нічого не було.
«Томе?»
«Так, гаразд. Я просто буду обертатися по колу, поки мене не знудить. Швидше.»
«Продовжуй зі мною говорити.»
«Ні, — відповів він. — Мені треба зосередитися. Я знаю, він десь поруч.»
«Гаразд, але щойно щось станеться, клич мене.»
«Добре»
Темний ліс загрозливо нависав над ним. Здавалося, що він плавав, дерева наче витягнулись, і вирвалися з землі. Йому починали ввижатися різні жахіття. Краєм ока, він щось бачив, власне дихання, здавалося чужим. Нарешті, він не витримав.
— Рендалл! — заволав він. — Вони вже йдуть! Вони знають, що ми тут!
Тиша. Він не знав, чому закричав. Рендалл міг думати не більше ніж одне з дерев, що його оточувало. Його очі ясно показували, що він вже далеко за Межею. Такого кранка Томас ніколи не бачив.
— Я сумую за смакотою.
Томас ковтнув повітря. Рендалл говорив тихо, але його слова забриніли у повітрі. Тримаючи зброю перед собою Томас повернувся вліво, потім вправо, потім зробив повне коло.
— Рендалл! — крикнув він.
І тоді щось так вдарило його, що хлопцю перехопило подих. Воно було на ньому і неприродно викручувало йому шию та голову, забиваючи біль наче гвіздки йому у м’язи і сухожилля. Щоб захиститися, він повалився на землю. Хлопець випустив з рук гранатомет і ремінець давив йому в шию. Він дотягнувся до того, що напало на нього і пальцями намацав мокру шкіру та брудне волосся.
— Смакота, — прошепотів Рендалл прямо йому на вухо.
Томас заверещав і звиваючись усім тілом, намагався вибратися з під монстру, що повалив його на землю. Його обличчя обхопила рука, затискаючи йому рота внутрішнім боком ліктя. Засмерділо потом та гниллю, Томас закашлявся. Рендалл стискав його, не даючи хлопцеві дихати. Томас спромігся розтулити рота і щосили вкусив кранка. Рот заповнив їдкий кислий смак.
Рендалл заревів. Це був жахливий і абсолютно нелюдський звук. Чоловік трохи послабив хватку і Томас зчепив свої руки в замок і, різко виставивши лікті, вислизнув з обіймів божевільного. Кранк хитаючись позадкував. Томас скочив на ноги, паніка перетворилася на адреналін. Він намагався дістати свій гранатомет, що перекрутився йому за спину. Він схопив його і повернув на місце.
Він вже майже все зробив, і раптом кранк кинувся на нього. Чоловік поповз по опалому листю, як огидний павук, і в останню секунду, стрибнув на Томаса. Через це хлопця в груди вдарило гранатометом, і йому знову стало нічим дихати. Кранк повалив його на землю. Наче розлючена горила, Рендалл став гамселити Томаса обома кулаками, волаючи після кожного удару.
Томас не міг відбитися від цієї скаженої потвори, що напала на нього. Він подумав про Чака, Терезу, Албі, Мінхо та Ньюта. Якщо, зараз, він помре, він ніколи не врятує їх.
Він змусив себе розслабитися та зосередитися. Він заплющив очі і зібрав усю свою силу. Коли Томас заспокоївся, удари сповільнилися. Він скористався цією можливістю. Однією рукою, він схопив Рендалла за вухо, викрутив його та смикнув голову кранка в сторону. Рендалл втратив рівновагу, і Томас вивільнив свої груди та відштовхнув його з себе. Хлопець встав на ноги і позадкував. Він намацав свій гранатомет, схопив його, знайшов курок і натиснув на нього.
Ліс заповнив тріск від його заряду. Рендалл знову побіг на нього. Але граната вдарила кранка в груди і його відкинуло на землю, крихітні ,блискавки затанцювали по тілу. Чоловік забився в агонії та заверещав.
Томас підбіг до нього, піднявши гранатомет як кийок. Він вдарив ним по обличчю чоловіка, якого колись знав, як Рендалла. Нелюдський вереск кранка перервався огидним хрускотом. Тепер його трясло по іншому, наче йому закоротило внутрішню систему зв’язку.
Важко дихаючи, Томас знову підняв гранатомет і вдарив з останніх сил.
Тепер, кранк застиг.
***
Тереза знайшла його, коли він стояв навколішки не відводячи очей від трупа. Чоловік якого він колись знав. Він завжди не дуже йому подобався. Насправді, він взагалі ніколи йому не подобався. Але ніхто не заслуговував такої смерті. Ніхто.
Їй довелося практично віднести його до транспорту. Він був приголомшений і психологічно і фізично. Виснажений у всіх відношеннях. Він збирався заснути на тиждень.
«Терезо» — телепатично мовив він, на зворотному шляху до комплексу.
«Що?»
Після довгої паузи, він нарешті сказав це:
«Вони ніколи не знайдуть ліки.»