231.12.13 | 6:11
Томас прокинувся ще до того, як задзвонив будильник. Він не хотів будити Терезу так рано, тож змусив себе зачекати. Він обдивився усе своє тіло, скривившись обережно обмацав усі забинтовані місця. Час тягнувся нестерпно повільно.
Він взяв цілий день, щоб одужати, зібрати свої думки та повністю продумати розмову з Терезою. І з кожною хвилиною, його впевненість міцнішала.
Вчора, у лікарні, він підслухав розмову, що тільки додала йому рішучості. Там згадували щось, про “потвор у шишках”. Томас почув небагато, але він був абсолютно впевнений, що це було якось пов’язане з дивними, сяючими діжками наповненими кінцівками у венах та пухирях, які колись побачили вони з Ньютом у кімнаті НДККР. Страшно як у пеклі.
І це ще більше доказувало те, що він вже давно зрозумів — БЕЗУМ ніколи не зупиняться.
Нарешті його терпець увірвався.
«Ти вже прокинулася?» — запитав він.
Пройшло лише три-чотири секунди.
«Так» — сказала вона. Ну хоч не дорікала, що він розбудив її — це вже хороший початок.
«Щойно їдальня відкриється, зустрінемося на сніданку. Сядемо поруч. Говоритимемо лише пошепки.»
Він не знав чи БЕЗУМ слідкують, за їх телепатією, а він аж ніяк не хотів, щоб хтось почув цю розмову.
«Гаразд.»
Сьогодні вона говорила не багато. Томаса це влаштовувало.
«Блискуче. До зустрічі.»
Він виліз з ліжка та пошкандибав в душ.
***
У їдальні, Томас відшукав тихе місце подалі від працівників та об’єктів, що були зайняті своїм сніданком. Чекаючи Терезу, він вибрав їжу. Він випив три склянки води. Зрештою, хлопець відштовхнув свою тацю, схрестив руки. потім випрямив їх, посовався у стільці. Нарешті дівчина прийшла. І оком не глянувши на ряд страв, вона сіла поруч з ним.
«Щось не так?» — запитала вона у нього в голові.
— Ні, — тихо мовив він. — Розмовляй нормально.
Вони пліч-о-пліч сиділи за столом, на якому все ще стояла тарілка Томаса з рештками яєць та бекону. Йому треба було нарешті розказати їй про свої плани. Він нахилився до Терези і зашепотів:
— Постарайся мене зрозуміти. І не сперечайся, поки повністю не вислухаєш мене.
Вона зиркнула на нього, наче намагалася вгадати, про що він хоче поговорити. Дівчина кивнула та знову поглянула на його їжу.
— Вибач, просто для мене це дуже важливо. Так от… Послухай, Терезо, я вже це не можу терпіти. Взагалі не можу. Чистка, брехня, вся ця жорстокість у лабіринті. Протягом останніх днів я достатньо наслухався, щоб зрозуміти, що БЕЗУМ вже планують новий етап випробувань — у Пеклі. Хтозна, що вони придумають ще. Тобі про це щось відомо?
Тереза рішуче похитала головою. Здавалося, це справді налякало її.
— Тобто, я дещо запідозрила через ту експедицію в Пекло, ті загальні споруди, прямтранс. Але мені вони нічого не розповідали. — вона запнулася і знову похитала головою. — Ти точно все правильно почув?
— Абсолютно.
— Іноді, через їх поведінку, нам важко довіряти їм, еге ж?
Така реакція, була наче маленькою перемогою для Томаса.
— Так, — сказав він. — Я був у Пеклі. Там жахливо. І я бачив тих потвор у пухирях, яких вони створили у кімнаті НДДКР. Це наче щось прямо з нічних жахів. Терезо, це треба зупинити. Я маю на увазі, що треба зупинити це все.
Спершу, вона не відповідала. Було неможливо зрозуміти, що вона відчувала. Але коли вона нарешті заговорила, її голос трохи тремтів:
— Томе, що ми можемо зробити? БЕЗУМ дуже могутні. І що б вони не робили, у них на це є причини.
— Ліки? — Томас криво посміхнувся. — Я в це не вірю. Їх ніколи не знайдуть. Пройшло вже стільки часу і після усієї цієї роботи, вони навіть не придумали початок лікування, пробних таблеток, нічого. Вони створюють все жорстокіші змінні і ганяються за своєю дурнуватою схемою, про яку постійно балакають.
— Ти справді думаєш, що суб’єктів потім відправлять у Пекло? — запитала вона.
— Так. А ти?
Вона зітхнула:
— І я, напевно.
— Це наші друзі, Терезо. Згадай, як добре ми проводили з ними час. О боже, ти тільки уяви, як вони кинуть Чака в Пекло, чи взагалі до тих скажених у місті кранків.
Здається це переконало її. У її очах з’явилися сльози.
— Навіть, якщо так, — мовила вона. — Що ми можемо зробити? Хто ми такі, вдвох проти цієї могутньої імперії, усіх цих охоронців і їх зброї?
Настав час розповісти їй. Він зібрав усю свою відвагу та почав:
— Тепер, просто уважно вислухай мене. Спершу, ми переконаємо доктора Пейдж відправити нас до лабіринту. Ми переконаємо її, що їм варто дещо змінити. Але, головне, запевнити їх, не чіпати нашу пам’ять. Це і є ключ. Ми пообіцяємо їм провести там різні досліди і про все сповіщати їх. Психологи надзвичайно зрадіють — це ж величезні можливості для змінних. Ми можемо казати це з захватом, переконати їх що ми цього хочемо. Можемо навіть запропонувати, відправити нас туди на місяць. Байдуже, що ми їм скажемо, головне — потрапити туди.
— І що тоді? — запитала вона. Принаймні, дівчина не відмовилася від ідеї.
— Перед відправкою, ми підготуємося. Ми дістанемо ключі від однієї з кімнат зі зброєю, чи просто поставимо все знаряддя біля виходу з лабіринту. Ми більше дізнаємося про гріверів, зрозуміємо, як вимкнути їх у потрібний момент. З’ясуємо, де тут найближче місто, куди можна втекти, коли ми усіх витягнемо. Коли ми туди прибудемо, можна буде витратити декілька днів, щоб розповісти глейдерам, що буде далі, скласти план і виконати його.
— Ти кажеш все так, наче це легко, — відповіла вона. — Для початку, вони слідкуватимуть за кожним нашим рухом та слухатимуть усе, що ми скажемо.
— Тоді, будемо часто говорити пошепки. Часто спілкуватися у темряві, уникати жуків-жалюків, що завгодно. Вони нам довіряють і в цьому наша найбільша перевага.
Тереза нахилилася ще ближче до його вуха. Його шкіру обпекло дихання дівчини.
— Ти справді віриш, що ми зможемо просто зайти до лабіринту, взяти глейдерів та вийти звідти? Не вбиваючи купу людей? І щоб нас самих не вбили?
Він видихнув.
— Я знаю, це бозна-що. Але ще гірше просто сидіти та дозволяти цьому продовжуватися, ніяк не намагаючись завадити їм.
Вона зітхнула, але мовчала.
— Терезо, я говорю все це від щирого серця. Напевно це Чак допоміг мені усе зрозуміти, отямитися. Я так люблю цього хлопця. Я не можу… я просто не можу дозволити БЕЗУМу знущатися над ним. Не кажучи вже про інших. Я не можу. Прошу, прошу скажи, що ти зі мною.
Він ніколи з нею так не розмовляв. Він відкрив усе що було у нього на душі.
Вона стомлено поглянула на нього.
— Ти справді цього хочеш?
— Точно. Коли промовляю це вголос, впевненість лише зростає.
Вона мовчала. Мовчала дуже довго.
Нарешті, вона встала.
— Дай мені двадцять чотири години. Мені треба подумати.
І тоді вона пішла, залишивши стривоженого друга позаду.
***
Зрештою, Терезі знадобилося лише чотирнадцять годин.
Увесь день, Томас намагався провести кожну вільну хвилину з користю. Між обстеженнями, тестами та часом в кімнаті спостереження, він шукав будь яку інформацію про гріверів у планшеті, заглядаючи у файли незахищені паролями. Якщо вони збиралися тікати, треба було обов’язково вимкнути цих потвор. Він знайшов небагато, але відшукав їх біомеханічну схему у величезній колекції різноманітної інформації датованої роками раніше.
Він був у ліжку, вивчав схему можливих слабкостей створіння, аж раптом у його голові залунав голос Терези.
«Гаразд, — сказала вона. — Я з тобою.»
Від захвату, він мало не вистрибнув з ліжка.
«Справді? Ти у справі?»
«Заради тебе. Заради Чака. Заради наших друзів. Я тобі допоможу.»
«Чудово! Це чудово! Тепер залишилося переконати доктора Пейдж.»
«Не хвилюйся за неї. Я гадаю, їй сподобається ідея відправити нас до групи А, а Ариса та Рейчел до груп Б. Я про це подбаю.»
«Серйозно?»
«Серйозно. Перше, що я зроблю завтра, це зустрінуся з нею.»
***
Томас стояв у кімнаті спостереження, зблизька спостерігаючи за Ньютом. Він вечеряв біля високого стовпа у Глейді. Чомусь, він був один. Можливо він просто хотів побути на самоті. Може Чак дістав його своїми балачками — це і недивно. Але він сидів, кусав, жував, ковтав і дивлячись кудись крізь, був повністю поглинутий своїми думками.
Томас згадав про сестру Ньюта — Ліззі, що була десь у лабіринті групи Б. Може вони зможуть врятувати їх обох?
— Я йду за тобою, Ньют, — прошепотів Томас, так тихо, щоб ніхто не зміг його розчути. — Я йду за усіма вами.
***
Наступного дня, він отримав офіційний висновок.
Доктор Пейдж погодилася, приєднати обраних до Випробування Лабіринтом.