Код Лихоманки

230.03.15 | 17:52

— Дідько, — приголомшено видихнув Томас.

Тереза відпустила ногу Томаса, відкинулася на спинку крісла та голосно зітхнула.

— “Дідько” — це точно. Що відбувається?

Томас поглянув на Чака і його серце мало не розірвалося. Хлопчина, руками притискав ноги до грудей. Він був блідим, а на щоках блищали дві чіткі лінії від сліз. Він тремтів. Серце Томаса огорнуло неймовірне почуття вини — він ніколи не чекав, що його друг побачить таке жахіття. Він ніколи не чекав, що сам побачить таке жахіття. Продовжити читання “Розділ 40”

230.04.8 | 19:15

Томас швидко повечеряв. Він планував бути у кімнаті спостереження весь вечір, тож він не хотів змарнувати жодної хвилини свого вільного часу. Тільки так, він міг бути ближче до своїх друзів. Він так за ними сумував. Він заковтнув залишки їжі і побіг туди.

Він сів, переконався, що всі монітори увімкнені і працюють. Швидко перевірив елементи керування та деякі ракурси на екранах.

Тоді Томас нахилився. Продовжити читання “Розділ 41”

230.08.21 | 10:32

Цей шалений день почався зі стуку у двері під час ранкової перерви.

Коли він відчинив їх, він побачив незнайомого хлопця і нікого іншого як Рендалла. Останнім часом чоловік рідко показувався. Насправді, Томас не бачив його ще з дня смерті Джорджа. І він виглядав на надто добре. Він схуднув, а його обличчя наче посіріло. А новий хлопчик був трішки вищим за Томаса, білявий. Його очі були широко відкритими і повними цікавості, як у немовля. Продовжити читання “Розділ 42”

230.12.17 | 21:06

Томас терпляче чекав доктора Пейдж. Вона понесла останні зразки крові у лабораторію. І, таке траплялося дуже рідко, але у кімнаті з ним не було нікого, навіть помічника. Через пару хвилин тиші, у ньому прокинулася цікавість.

Він встав зі стільця та наблизився до робочого столу. Він відкрив кілька дверцят, витягнув декілька ящиків. Все виглядало цілком звичайно. Колби, шприци, продукти запаковані у папір. Але в останньому ящику справа він напав на справжню золоту жилу. Продовжити читання “Розділ 43”

231.05.04 | 22:14

Того року зима наставала ривками, як старий двигун, що декілька років лежав серед технічного мотлоху і лише починав працювати. Але нарешті вона надовго опустилася на землю замість початку весни.

Томас рідко наважувався виходити на вулицю, а якщо і виходив, то тільки по спеціальному дозволу і принаймні разом з двома охоронцями, але все ж він достатньо побачив, щоб зрозуміти, що лід, холод та сніг повернулися у світ з  подвійною силою. Кліматолог БЕЗУМу сказав, що погодні умови повільно відновлюють свій цикл на Землі — зима, весна, літо та осінь, — але що в найвіддаленіших південних та північних районах екватора, сезони стали більш непередбаченими та екстримальними, ніж до сонячних спалахів. Він описував клімат планети, як маятник, що тепер качався швидше та сильніше. Продовжити читання “Розділ 44”

231.05.05 | 00:33

Доктор Пейдж впевнено закрокувала коридором, такої поведінки, Томас за нею, ще не бачив. Здавалося вона закуталася у жорстку мантію відповідальності. Він повірив, що вона може виправити ситуацію.

— Ми маємо встигнути завершити все за добу, — тихо кинула вона через плече. — У мене є багато помічників, а вам допомагатимуть Арис та Рейчел.

— Куди ми? — запитала Тереза. — Що за Чистка? Продовжити читання “Розділ 46”

231.05.05 | 3:42

Зі ста тридцяти докторів, психодумів, вчених, техніків, санітарів та інших робітників комплексу БЕЗУМ, дев’ятнадцять виявилися хворими. Всі вони займали поважні посади, більшість цих людей були у кругу канцлера Андерсона. Недивно, що вони змовилися, все приховати від інших. Продовжити читання “Розділ 47”

231.05.05 | 4:15

Четверо з них погодилися на місію і доктор Пейдж пішла покликати пару охоронців, що навчать підлітків користуватися шприцами та зброєю і створити найліпший план нападу, узгодити усю операцію. Поки вони чекали, Тереза знову відкрила їх зв’язок.

«Ти як?» — запитала вона. Продовжити читання “Розділ 48”

231.05.05 | 5:44

У Томаса був важкий рюкзак. Там у друзів було складене усе потрібне. По два пістолети, запасні набої для гранатометів, що висіли у них на плечах та стільки шприців, скільки знадобилося б щоб завалити цілий зоопарк зі слонами. Краще забагато, ніж мало.

Вони побігли по коридорам комплексу. Їх першою ціллю був канцлер Андерсон. Добрий чолов’яга з яким у Томаса ніколи не виникало великих проблем. Добрий чоловік, що тепер цілком збожеволів. Перш ніж відправитися у сектор Д, вони мають подбати про нього. Продовжити читання “Розділ 49”

231.05.05 | 7:13

Залишалося ще вісімнадцять.

Томас з друзями стояли у кімнаті охорони, якою колись керували Рамірес та Рендалл. Доктор Пейдж та кілька нових співробітників проаналізували кімнати та коридори сектору Д.

— Все на своїх місцях, — сказала доктор Пейдж проглядаючи відео з камер спостереження. — Напевно вам варто завершити з п’ятьма з них, а потім повернутися сюди, перегрупуватися, виявити, якщо щось змінилося. Продовжити читання “Розділ 50”

231.05.05 | 7:47

— Д… сімнадцять… — примовляв Арис оглядаючи кімнати повз які вони прибігли. Він показав пальцем — Ось!!!

Томасу здавалося, що того дня, всі інші, взяли на себе більше ініціативи, тож він підійшов до дверей і притиснувся вухом, до гладкої поверхні. Хлопець сподівався, що не почує ні звуку. Що заражені сплять, або мертві.

— Щось почув? — поцікавилася Тереза. Продовжити читання “Розділ 51”

231.06.07 | 12:45

Що це був за світ у якому жив Томас. Хвороба, смерть, зрада. Над його друзями проводили жорстокі випробування, які можливо нічого не змінять. Спалений, зруйнований світ. Місяць тому, за лічені години, Томас допоміг вбити більше дюжини людей. І відтоді, щодня, він жив з відразою до себе та виною, будь якою ціною уникаючи своїх друзів. Навіть живучи у комплексі, де було повно-повнісінько, так званих, психодумів, жодна терапія не допомогла йому впоратися з жахіттями Чистки. І ніколи не допоможе. Продовжити читання “Розділ 52”

231.09.22 | 11:17

Томас почув легенький стук в двері. Відчинивши їх, він побачив Терезу. У БЕЗУМі все знову налагодилося, якщо це взагалі було можливо після такого як Чистка.

— Агов, — сонливо пробурмотів він. — Могла б просто погудіти у мене в голові. Я заснув.

Замість відповіді, вона підняла планшет.

— Ти це бачив? Продовжити читання “Розділ 53”

231.10.31 | 16:48

Томас повернувся у свій рай — кімнату спостереження.

Протягом останніх кількох тижнів, почуття вини і гніву зростало, з тоненьких цівочок, воно перетворилося на повінь, а тепер хлопець тонув. І був лише один спосіб ковтнути повітря. Бути тут, спостерігати за друзями у лабіринті. Продовжити читання “Розділ 54”

231.11.30 | 20:32

Томас йшов з Чаком по довгому коридору, який здавався нескінченним. Сьогодні все здавалося таким. Довгим і нескінченним. Насправді, він просто був дуже засмученим. Цей день все ж таки настав.

Сьогодні Чака мали відправити до лабіринту. Продовжити читання “Розділ 55”

231.12.11 | 10:46

Томас лише вдруге був на Берзі, перший раз він ледве міг згадати.

Спочатку він це терпіти не міг. Його шлунок постійно підстрибував, у животі крутило, через нудоту у роті постійно було багато слини. Але коли він нарешті звикав до цього, йому починало подобатися. І потім він знову ненавидів це. Він знаходився у величезній ракеті і це викликало відчуття, що було не схоже ні на що за його життя. Живучи у такому зруйнованому світі, будь хто був би вражений чимось таким могутнім, що навіть сила тяжіння не могла повернути його на землю. Продовжити читання “Розділ 56”

231.12.11 | 16:40

Друга фаза.

Це все, що він зміг дізнатися від техніків БЕЗУМу з якими він відправився у експедицію. Друга фаза. Він запитав кожного з них про те, що сказала Бренда і це була єдина нормальна відповідь. Решта відповідали щось типу: «Запитаєш у доктора Пейдж. Я не маю права про це говорити. Я просто роблю свою роботу.» Продовжити читання “Розділ 57”

231.12.11 | 21:32

Крізь усе тіло пройшла хвиля холоду. Здавалося, він занурився у глибокий басейн крижаної води. Але все миттєво закінчилося. Наче він просто пройшов крізь двері. По той бік була кімната в якій він раніше ніколи не був, де чекало кілька людей. Там були доктор Пейдж, Тереза і декілька незнайомців.

Тереза перша підбігла до нього і обійняла його так міцно, як ніколи. Продовжити читання “Розділ 58”

231.12.11 | 10:47

Рендалл виглядав погано.

Він стояв, побитий і брудний, загорнутий у декілька слоїв порваного одягу. Його обличчя вкривала засохла багнюка, очі дивилися дико, а волосся були заплутаними. Такого страхітливого видовища, Томас і боявся. Але це була не казка. Продовжити читання “Розділ 59”